Мистецтво і життя. Збірник

З цього душевного роздвоєння народилася книжка «Зігфрід і Лімузен». У творах німецького літератора Зігфріда фон Клейста, який уславився після війни, оповідач узнає стиль і навіть окремі фрази свого друга дитинства Форестьє, французького письменника, який пропав без вісті. Насправді Клейст і є Форестьє, який втратив пам’ять після поранення, був підібраний на полі бою і неначе заново відроджений у німецькому госпіталі; і ось цей француз став проводирем німецької молоді. Оповідач намагається пробудити в цій людині без пам’яті французькі спогади. Наприкінці роману оповідач везе Зігфріда в Лімузен, що дало чудовий привід письменнику оспівати повітря батьківщини і кантони провінції.

Роман? Безумовно, але передусім есе про Францію і Німеччину, написане людиною, яка не тільки добре знала обидві країни, але й любила їх. Згодом на основі «Зігфріда» буде написано п’єсу, яка принесе Жіроду його перший театральний успіх. Визначимо, до речі, ідею: людина, яка втратила пам’ять і позбавлена минулого, може почати жити спочатку. Ми ще не раз зустрінемо її у творах Жіроду (де задоволена людина охоче відмовляється від своєї долі), а потім і в Ануя.

У «Зігфріді» чимало словесної гри і «жірандолей», але все це лише орнамент. Головна тема — франко-німецьке зближення — найважливіше для Жіроду. Починаючи з «Белли», де хоч і зберігається та сама форма, що в «Сюзанні і Тихому океані»[237], «Жюльєтті в країні людей» (те, що Кокто назвав «поезією роману»), зміст стає вагомішим, бо автор пізнає життя суспільства вже не по-школярському. У «Беллі» розповідь ведеться від особи Філіппа Дюбардо, сина великого Дюбардо з Міністерства закордонних справ, тобто Філіппа Бертело. Картина родини Бертело, цього збіговиська геніїв, де астроном дядя Гастон демонструє карту зоряного неба, а хірург, хімік і фінансист розповідають про свої останні експерименти, сповнена величі. «То було людство, яке вело розмови з самим собою на самому краю невідомого. То була відповідь Ейнштейну, Бергсону, Спенсеру[238], Дарвіну. В іншій сім’ї лихословили б про родичів, тут визнають свій розрив, — слід сподіватися, тимчасовий, — з Лейбніцом і Гегелем». У «Беллі» школяр подекуди доростає до генія.