Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке]

Я запитав:

— Цікаво, а як це роблять негри? Ти ніде не читав?

Читати про це Кійліке не доводилося, і він відповів на власний розсуд:

— Негри взагалі не скидають тих кілець, що в них на шиях. Щоб не вкрали. Бо в джунглях вони коштують страшенно дорого.

Таким чином, і в Африці нам годі було шукати ради й допомоги. На щастя, Кійліке визирнув у вікно і побачив нашого однокласника Тимохвкіна, який ішов мимо.

Три голови — це все-таки краще, ніж дві. Тому Кійліке відчинив вікно і запитав у Тимохвкіна, як це може таке трапитися, що кружок туди через голову лізе, а назад — ні. І для наочності показав через вікно заплаканий речовий доказ.

— Це дуже просто,— відповів Тимохвкін.— Кожне тіло має властивість розширюватися від тепла.

Він мав на увазі те, що наш підопічний спочатку надів кружок, а потім довго і залюбки барабанив по каструлі. Від цієї роботи він розігрівся, голова теж розігрілася і збільшилася. Тоді й ми згадали, як наш вчитель фізики пропустив підвішену на ланцюжку залізну кульку через кільце, а потім запалив сірник, потримав його під кулькою і назад вона вже не пролазила.

Більше ми Тимохвкіна не затримували. Я сказав:

— Оскільки від нагрівання голова збільшується, то від охолодження вона зменшиться.

А Кійліке сказав:

— Ця справа проста, як мило.

Найкраще охолоджує лід, але о цій порі року його вже не дістанеш. Тому ми намочили рушник холодною водою з-під крана. Але скористатися ним не змогли, бо вже минуло дві години і додому повернулася мама нашого підопічного. Вона не захотіла й слухати про закони фізики, кликала на поміч господа бога, а потім повела сина з кружком на шиї до коваля. І ще пообіцяла, що по дорозі звідти вона обов'язково зайде до Сільві Куллеркупп, нашої язикатої голови ради загону.

Мені від цього стало тоскно на душі.

— Тепер знову почнуть нас виховувати щодня,— сказав я.— І називатимуть нас «горе-тимурівцями».

— Хай хоч і горщиками, аби в піч не садовили,— втішав Кійліке.— Хто в усьому винен? — Фільм! Перед такими фільмами треба попереджати: дітям до десяти років дивитися заборонено.

Потроху настрій у нас покращав, і ми вирішили залишитися в тимурівцях. Для цього, зрозуміло, слід було швиденько знайти можливість допомогти комусь по-справжньому.

Тепер я пропускаю, як ми їхали додому, бо навесні ж нікому не хочеться жити в інтернаті. В автобусі ми випадково почули розмову двох наших односельців, які бідкалися, що трубочисти із містечка не хочуть іти в село, а старій людині вже не під силу видряпатися на комин, та й голова крутиться.

Я знову пропускаю те, як ми під враженням від цієї розмови в суботу надвечір зустрілися з Кійліке за ялиновим чагарем біля садиби старого Міхкеля Партса і, дочекавшися підходящого моменту, полізли на дах. Але не можу не згадати про те, що коли ми спустили на мотузці в комин мітлу, яку приніс Кійліке, сталася біда. Правду кажуть: біда біду знайде, коли й сонце зайде. Словом, наше знаряддя праці обірвалося, і назад ми витягли саму мотузку.