Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Тинькова рука вирвалася зі стіни, тягнучи за собою сплутаний браслет з електричних дротів. Вхопивши канапу, вона швиргонула її геть, залишивши на темній оббивці білі сліди від пальців. Тинькові пальці згиналися й розгиналися, і в такт їхнім рухам ламалася сітка. Пальці склалися в гострі шпичасті лапи. Тепер пика повністю виступила зі стіни і витріщилася на Джейка одним дерев'яним оком. Посеред лоба, наче моторошне татуювання, досі танцював шпалерний ельф. Зі скреготом, що нагадував закручування величезних гайок, потвора помалу посунула вперед. Одвірок, що з'єднував коридор із залою, вирвався зі стіни й перетворився на згорблене плече. Створіння люто шарпонуло лапою по підлозі, в усі боки порснули скляні уламки люстри.
Джейкове заціпеніння мов рукою зняло. Він повернувся, прожогом кинувся крізь скляні двері й пролетів другий коридор, як на крилах. Наплічник мотилявся на спині, а рукою Джейк гарячково нишпорив у кишені, шукаючи ключ. Серце гупало в грудях, наче розладнана фабрична машина. Чудовисько за його спиною, що вилазило зараз із дерев'яних надр Маєтку, заревіло йому навздогін. І попри те, що слів не було, Джейк зрозумів, що воно каже. Воно наказувало зупинитися, говорило, що втікати немає сенсу, що втікати нікуди. Увесь будинок наче ожив, повітря сповнилося тріском і скреготом дерев'яних балок. Скажене бурмотіння охоронця дверей долинало звідусіль.
Джейк намацав ключ. Але коли витягав, борідка зачепилася за щось у кишені, й мокрі від поту пальці впустили його. Ключ упав на підлогу, підстрибнув, провалився в тріщину між двома покривленими дошками і зник.
— Він у біді! — гукав Едді.
Сюзанна почула, але звук його голосу був десь далеко. їй і самій було непереливки… та все одно вона думала, що справляється непогано.
«Я розтоплю твою бурульку, солоденький, — сказала вона демонові. — Що ж ти без неї робитимеш?»
Насправді розтопити не вдалося, але змінити її Сюзанна спромоглась. Звісно, та штука в неї всередині жодної насолоди не давала, але принаймні жахливий біль вщух і зник холод. Демон потрапив у пастку, з якої несила було виборсатись. І тримала вона його не тільки тілом. Роланд сказав, що стать і секс — це не тільки зброя, але й слабкість демона. І звісно ж, як завжди, мав рацію. Демон узяв її, але вона також його взяла. І тепер скидалося на те, що кожне з них встромило палець в одну з тих гадючих китайських трубочок, і чим сильніше смикати, тим міцніше застрягаєш.
Вона відчайдушно чіплялася за одну думку, бо думати про щось інше була не в змозі. їй треба будь–що втримати це налякане, заплакане, зле створіння в лабетах його власної нестримної хоті. Воно звивалося в конвульсіях і нестямно билося всередині неї, верещало, вимагаючи відпустити, і водночас жадібно, невситимо користалося з її тіла. Але вона його не відпустить.
«А що буде, коли я зрештою його відпущу? — у відчаї думала жінка. — Як воно мені помститься?»
Вона не знала.
Тепер дощ періщив як з відра, погрожуючи перетворити коло, оточене каменями, на море бруду.
— Накрий чимось двері, як парасолею! — прокричав Едді. — Інакше дощ їх змиє!
Глянувши на Сюзанну, Роланд побачив, що вона досі змагається з демоном. Очі напівзаплющені, губи стиснуті в жорсткій гримасі. Демона він не міг побачити чи почути, але відчував його злі перелякані метання.
Едді повернув до нього залите дощем обличчя.
— Ти недочуваєш? — заволав він. — Затули чимось ці бісові двері, НЕГАЙНО!
Висмикнувши з наплічника шкуру, Роланд узявся за обидва її кінці, широко розставив руки і нахилився над Едді, утворивши імпровізований намет. Кінчик своєрідного олівця був закаляний брудом. Едді витер його об рукав, залишивши слід кольору гіркого шоколаду, і знову схилився над своїм малюванням. За своїми габаритами намальовані двері не зовсім були схожі на ті, що стояли з Джейкового боку (співвідношення розмірів було, мабуть, три чверті до одного), але Джейк зміг би через них пройти… якби ключі підійшли.
«Якщо у нього взагалі є ключ — це ти мав на увазі? — спитав він у себе самого. — А що як Джейк його впустив… чи той будинок змусив його впустити ключ?»
Під кружальцем, яке означало ручку, він домалював пластину і, повагавшись трохи, вивів на ній добре знайому форму замкової щілини:
І знову замислився. Чогось бракувало. Але чого? Думати було важко, бо в голові наче торнадо бушував, торнадо випадкових думок, що здіймалися у вихорі замість вирваних із землі комор, дерев'яних туалетів і курників.