Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

В Смерті й сні чудова третя строфа — Світ пропав, неначе срібна ложка. Ліки снодійні дорешти у мене влила і довго наді мною чувала Мати [Przepadł świat jak gdyby srebrna łyżka. Lekarstwo nasenne wszystko we mnie wylała i długo nade mną czuwała Matka].

Ви сягаєте до якихось пуповинних праобразів, до тих глибин, коли ми були найближчі буттю, до образів тих довгих, невиліковно хворих зимових ночей, коли ми голосили без кінця вередливим капризуванням над увірваним кінцем пуповини.

Того вірша, як і Танцю із самим собою, я ще не зовсім розумію. Чудова Розмова, яка нагадує найкращі вірші Рільке. Ви, схоже, оперуєте внутрішньою рядковою римою та лейтмотивом однієї рими, єдиного звуку на кілька строф. Це надзвичайно вдалий і творчий метод, який розвиває слово в якийсь новий вимір, впроваджуючи його в новий звукозначеннєвий вимір.

Той самий метод, ужитий в Діані, дав якийсь чудесний старий гобелен, сповнений таємного життя, зміїння, гущі й вегетації, яка виростає на міфологічних епохах життя ґатунку та індивіда. Це переплетення ґатункової пантеїстичної міфології з індивідуальною дитячою гобеленово-меблевою здається мені законним, дуже влучним і властивим, позаяк ті дві міфології дивно інтерпретують одна одну й доповнюють. Цей вірш має чудову повню, багатство й досконалість міфологічних «історій» Рільке. Його можна читати просто і навспак, і в усіх напрямках, він цілий складається з м'якоті, із живої гущі. Кожен вірш має свій особливий чар, скажімо, Ворони, який я не можу читати без дивного зворушення. (Подібні елементи, зародки у моєму вступі до Птахів).

Або Тиша на столі — натюрморт, доведений своєю інтенсивністю до метафізичного мерехтіння, до таємного підморгування заклятих речей, які хочуть промовити, — тенденція, аналогічна до Neue Sachlichkeit[101] німецького малярства. Чудова Вавилонська вежа, зокрема досконалі перші дві строфи.

Прошу дарувати мені, що я вибираю, виокремлюю і тим самим начебто оцінюю. Я далекий від цього, але природним чином деякі місця справляють на мене сильніше враження.

Мушу ще процитувати гарненьке місце: Відкрив парасолю листя широко, / Наче падає дощ, / Приладдя на столі дивляться мені в око, / Наче щось діється [Otworzył parasol liścia szeroko, / Jakby padało, / Sprzęty na stole patrzą mi w oko, / Jakby się coś stawało)] (Тиша на столі).

Я ще, може, занадто мало знайомий з тими віршами, щоб їх цілком зрозуміти. Вони належать до тих, які розвиваються і розростаються завдяки спілкуванню з ними. Чи можу я вважати їх моєю власністю?