Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капранови Брати
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
Так само, як і мільйони інших душ, не винних у тому, що вони українські.
Я люблю Україну. І не люблю українців. За їхню пасивність і вайлуватість. За те, що зараз вони горлають — вийдемо, переможемо, а у вирішальний момент поховаються у хатах і скажуть: «А що я? От якби усі пішли!». Питимуть горілку і тужитимуть за своїми героїчними предками. Українці зрадливі — вони перебіжать на сторону переможця, щойно відчують, що у нього сила. Українці сміливі, тому грізних ворогів бояться менше, ніж власних жінок. Українці жадібні, тому ніколи не проміняють власний шмат хліба на спільну справу. Я не люблю українців і маю на це повне право — тому що я сам українець, точно такий, як вони.
Я не можу нічого змінити сам один, і через це давно вже вирішив просто втекти у відпустку. Щоб не бути свідком і не брати участі. Не освячувати власним голосом черговий тріумф паскудства над безпорадністю.
Ні, хлопці й дівчата, давайте цього разу без мене!
Тим більше, що хмари на бізнесових обріях розвіялися, ситуація хоч і напружена, але стабільна. Паша зараз — на плаву, хай попрацює, якщо раптом щось станеться. Протримаються два–три тижні самостійно.
До того ж, здається, скоро я стану депутатом. А із таким статусом легше вибиратися із проблем. Ти мені -я тобі, це закон бізнесу, а у мене тепер буде чим аргументувати, бо один голос із чотирьохсот п’ятдесяти — це серйозно навіть у нашій країні. Не те, що один із сорока мільйонів. Значить голосувати будемо вже в парламенті — там можна принести значно більше користі, навіть якщо брати за великим рахунком.
Все. Рішення ухвалено і оскарженню воно не підлягає. І тому з інформаційних сайтів я переходжу на туристичні. Шукаю тиху гавань з усіма зручностями.
От наприклад, Мальдівські острови. Знаходяться біля екватора — маленькі коралові прищики на здоровому тілі Індійського океану. Пісок, рибки, птахи та раки–відлюдники. Так пишуть у рекламі.
Що ж. Непогано. Я й сам такий собі рак–відлюдник. Я заморився від людей і хочу на Мальдіви, а тому не шкодую часу на візит до турфірми.
Двоє однакових дівчат–турагенток завзято розповідають мені про принади тамтешнього сервісу, про те, чому п’яницям–росіянам не продають тури ол–інклюзив, у той час як українцям — навпаки, продають. Вони нахиляються над каталогами і я слухняно зазираю їм за викоти, де випинаються цілком гарні пагорби. Але слухаю у піввуха. Певно, дівчата гадатимуть, що своїм красномовством та приязністю переконали мене. Мабуть, так воно і є. І певно, в інший час я би запросив котрусь із них чи то навіть одразу обох на чарку кави. Проте не зараз. Зараз я ненавиджу людей як біологічний вид. Бо й сам є людиною. Якщо нас створив за своїм зразком Господь, то яким насправді є він сам? Може, краще б обрав якийсь інший оригінал для клонування?
Далеко до Мальдівів? Три тисячі кілометрів. Годиться. На кожному острові окремий готель. Годиться. Все зроблено для усамітнення туристів. Годиться. Немає співвітчизників. Годиться.
— Мені потрібен номер на двох. Але так, щоб летіти різними літаками.
Вони до сміху однаково кивають. Вони все розуміють — ще б пак, конспірація входить у вартість послуг. Турбюро не афішує своїх клієнтів і гарантує конфіденційність відпочинку. Це — їхній хліб. 8ресіа1і1е Де 1а таІ80п. Жаль, що я зараз ненавиджу людей, дівчата симпатичні, і потім, близнючок у мене ще не було.
— Я полечу на два дні раніше за свою супутницю.
— Але за номер все одно доведеться заплатити повну ціну.
— Звісно. Назад — можна в один день, але щоб до Києва прилетіти не одночасно.
Вони знову кивають і заповнюють папірці.
Ірка буде скандалити, що знову їду без неї. Але я попрошу її провести себе до літака, щоб переконалася — лечу сам, тому, що хочу відпочити від людей. І справді, два дні я відпочиватиму від людей. Аж поки до мене приєднається Сапула.
— Ви пірнаєте з аквалангом?
— Свят–свят!
— Мальдіви — рай для аквалангістів.
Чудово — значить усі аквалангісти будуть під водою і не приставатимуть до порядних людей. От якби там іще телефон не працював — але боюся, це зараз неможливо. Телефон, телевізор, інтернет — прокляття нашого часу. А може, це навмисне? Може, Господь спеціально занурює нас у море інформації — щоб ми нарешті зрозуміли, як нелегко йому доводиться, щоб залишили старого у спокої і навчилися самі собі давати раду?
Я заморився від газет, журналів та радіостанцій, від прогнозів та висновків. Наче рак–відлюдник, хочу натягнути по самі вуха свій дім із мушлі та чкурнути до океану. От тільки б не виявилося, що до перламутрових стін вже прикручено супутникову антену.