Світанок

Карлайл повільно спустився додолу останнім, обличчя його було пооране стривоженими зморшками. Вперше він на вигляд був достатньо старим, щоб бути схожим на лікаря.

— Карлайле, — звернувсь я до нього, — Ми подолали півдороги до Сієтла. Ні знаку зграї. Можна вирушати.

— Дякую, Джейкобе. Саме вчасно. Бо нам уже конче треба, — погляд його метнувся до горнятка, яке Белла так міцно стискала.

— Відверто кажучи, я гадаю, що ви можете ризикнути піти більшою компанією, ніж утрьох. Я цілком переконаний, що Сем зараз зосередився на Ла-Пуші.

Карлайл на згоду кивнув. Я здивувався, як радо він пристав на мою пропозицію.

— Якщо ти так гадаєш, то підемо ми з Есме, Аліса та Джаспер. А пізніше Аліса може відвести туди ж Еммета й Розал…

— В жодному разі, — прошипіла Розалія. — Еммет може рушати з вами просто зараз.

— Тобі теж давно час на полювання, — лагідно зауважив Карлайл.

Його тон не пом’якшив її гумору.

— Я полюватиму тільки разом із ним, — проричала вона, мотнувши головою в бік Едварда, а тоді відкинула назад волосся.

Карлайл зітхнув.

Джаспер і Еммет блискавично спустилися сходами, і тої ж таки секунди до них біля скляних задніх дверей приєдналася Аліса. Есме підлетіла до Аліси і стала збоку.

Карлайл поклав долоню мені на руку. Льодяний доторк був неприємний, але я не відсмикнув руки. Я застиг — частково зі здивування, а частково тому, що не хотів образити його почуття.

— Дякую, — повторив він і зник за дверима, щоб долучитися до решти чотирьох. Я провів їх поглядом, поки вони перетинали газон, але вони зникли, перш ніж я встиг зробити ще один видих. Либонь, ситуація була критичнішою, ніж я уявляв.

Хвилинку було зовсім тихо. Я відчував, що хтось пропалює мене поглядом, і міг навіть вгадати, хто це має бути. Я планував забратися геть і трохи похропти, але можливість зіпсувати Розалії ранок неможливо було проґавити.

Отож я неквапливо дійшов до крісла поряд із Розалією і всівся в нього, випроставшись так, що голова моя схилилася до Белли, а ліва нога опинилася біля обличчя Розалії.

— Фу! Приберіть хтось цього собаку, — пробурмотіла вона, зморщивши носик.

— Слухай, психопатко, а цей ти чула? Питання: як забезпечити блондинці заняття на кілька годин?

Вона не озвалася і словом.

— Ну, — запитав я, — то знаєш відповідь чи ні?

Вона втупилася в телевізор і проігнорувала мене.

— Вона чула цей анекдот? — запитав я Едварда.

Навіть тінь усмішки не ковзнула його обличчям — він не відривав очей від Белли, коли відповів:

— Ні.

— Чудово. Отож насолоджуйся, кровопивце: написати на папірці з обох боків «Перегорни».

Розалія і не глянула на мене.

— Я вбиваю в сотні разів частіше, ніж ти, бридка тварюко. Пам’ятай про це.

— Одного дня, Королево Краси, тобі набридне просто погрожувати мені. А я тільки цього й чекаю.