З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
Єдиним критерієм для мене є чистий зовнішній вигляд книжки, а це означає, що мені доводиться ігнорувати чимало потенційного матеріалу для читання з благодійних крамниць. З тієї ж причини я не користуюся бібліотеками, хоча бібліотеки, певно, є життєво важливими сховищами дива. Справа не в тобі, бібліотеко, справа в мені, як у тій відомій приказці. Думка про книжки, які проходять через таку велику кількість брудних рук, мене бентежить — люди читають книжки у ванній, дозволяють своєму собаці сидіти на них, а ще колупаються пальцем у носі, а потім витирають результат об сторінки. Люди їдять сирні чипси та гортають кілька розділів, не витерши рук. Я просто не можу. Ні, мені потрібні книжки, у яких був один обережний власник. Книжки в «Теско» гарні й чисті. Іноді в день зарплатні я дозволяю собі купити кілька книжок.
Нарешті квартира стала чистою і майже вільною. Я заварила чашку чаю й оглянула вітальню. Не вистачало лише картини на стіні та кількох килимів. А ще нових рослин. Вибач, Поллі. Але зараз вистачить і квітів. Я глибоко вдихнула, підняла пуф і запхала його в мішок для сміття. Це завдання виявилося не з простих, тим часом я думала про те, який вигляд маю, обхопивши велетенську жабу та намагаючись притиснути її до підлоги. Я шморгнула носом і засміялася, я сміялася, доки не заболіло в грудях. А коли я нарешті підвелася та зав’язала мішок, з радіо залунала весела популярна пісенька, і я збагнула, що почуваюся… щасливою. Це було таке дивне та незвичне відчуття — легкість і спокій, ніби я ковтнула сонячного проміння. Сьогодні вранці я почувалася розлюченою, а зараз була спокійною та щасливою. Я поступово звикала відчувати спектр доступних людських емоцій, їхню інтенсивність і швидкість, з якою вони могли змінюватися. До сьогодні, щоразу, коли емоції та почуття загрожували порушити мій спокій, я швидко їх запивала, заглушуючи. Це дозволяло мені існувати, але я почала розуміти, що зараз мені потрібне щось більше, я прагнула цього.
Я винесла сміття вниз, а коли повернулася в квартиру, то помітила що всередині пахне лимонами. Мені було приємно увійти. Я збагнула, що зазвичай не помічала свого оточення. Це нагадало мені ранкову прогулянку до офісу Марії Темпл: коли зупиняєшся на мить, щоб роздивитися навколо, помічаєш усі дрібниці, це змушує почуватися… легше.
Можливо, якщо у вас є друзі чи сім’я, вони допомагають вам помічати дрібниці частіше. Вони навіть можуть вам вказувати на них. Я вимкнула радіо та сіла на диван, п’ючи ще одну чашку чаю в цілковитій тиші. Усе, що я чула, — це вітер, який тихо свистів крізь відчинене вікно, а ще сміх двох чоловіків на вулиці. Це був звичайний день посеред тижня. У цей час я зазвичай сиджу на роботі, спостерігаючи, як стрілки годинника наближаються до п’ятої, чекаючи на час піци та горілки, а потім вечір п’ятниці перетікає в три довгі ночі забуття до понеділка. За винятком чарки, випитої в пабі, я вже кілька тижнів не пила горілки. Я завжди думала, що вона допомагала мені заснути, але насправді зараз мій сон став кращим, ніж будь-коли, і мене не гризуть тривожні думки.
Електронний шум наполохав мене так, що я мало не розхлюпала чай. Хтось надіслав мені текстове повідомлення. Я побігла в коридор по телефон. На екрані з’явилася іконка крихітного конверта:
Що робиш увечері? Я можу зайти? Маю для тебе сюрприз! Р.
Сюрприз! Я відразу написала відповідь:
Так. Елеанор.
Раніше ніхто не запитував, чи можна зайти до мене в гості. Соціальний працівник призначав зустріч, а людина, яка знімала покази лічильника, приходила без попередження. Розуміючи, що попередні візити Реймонда були для нього не надто приємними — чи для мене, — я вирішила виправитися. Я накинула куртку та вирушила до крамниці на розі. Містер Дюван відірвався від газети, коли почув оповіщення. Мабуть, це щоденне дзенькання вкрай його дістало. Він обережно посміхнувся. Я взяла кошик і поклала в нього молоко, чай «Ерл Грей» і лимон, якщо Реймонд надавав перевагу такому напою. У рядах я провела чимало часу, бо не могла зробити вибір. Зрештою, я обрала печиво «Гарібальді», кинувши до кошика ще пачку рожевих вафель, — очевидно, непогано пропонувати гостям варіанти. А може, Реймонду закортить чогось солоного? Тому я взяла ще й вершковий крекер і пачку сирних чипсів. Усі бази прикриті.
Я стояла в черзі з кошиком, не підслуховуючи, але мимовіль почула розмову однієї пари, яка стояла переді мною. Зрештою я відчула, що необхідно втрутитися та допомогти.