З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
Я кинула хустинку на підлогу.
— Ідіть до біса, — тихо промовила я.
32
Поки я одягала своє пальто, вона сказала, що злість — це добре. Якщо я нарешті стану перед лицем гніву, то почну виконувати якусь важливу роботу, відкриваючи й звертаючись до речей, які я закопала надто глибоко в собі. Я не думала про це раніше, але мені здається, що до цього часу я ніколи не гнівалася по-справжньому. Так, я була роздратованою, знудженою, засмученою, але ніколи не розлюченою. Гадаю, вона мала рацію, мабуть, сталося щось таке, через що я мала б сердитися. Це не та емоція, якою можна насолоджуватися, і, безумовно, було несправедливо спрямовувати її на Марію Темпл, яка зрештою тільки виконувала свою роботу. Я щиро вибачилася за те, що вибухнула гнівом, а вона виказала своє розуміння й здавалася навіть трохи задоволеною. Зрештою, я не мала звички говорити людям, щоб вони йшли до біса. Непристойність є промовистою ознакою ганебно обмеженого словникового запасу.
На додачу до всього я намагалася знайти нове заняття, однак це було непросто. Понад дев’ять років я прокидалася, ішла на роботу та поверталася додому. У вихідні я пила горілку. Зараз нічого з цього не допоможе. Я вирішила влаштувати генеральне прибирання в квартирі, бо всюди панував безлад і зношеність. Занедбана, позбавлена любові й турботи. Я уявила, як запрошу когось у гості, приміром Реймонда, на обід, і спробувала поглянути на все його очима. Деякі речі могли б прикрасити квартиру та докорінно змінити ситуацію, і коштують недорого. Ще одна кімнатна рослина, кілька яскравих декоративних подушок. Я пригадала елегантний будинок Лаури. Вона жила сама, у неї була робота, власна справа. Вона безперечно жила, а не існувала. Лаура здавалася щасливою. Отже, це реально.
Дзвінок у двері змусив мене підстрибнути від несподіванки. Я не часто чула цей звук. Як і зазвичай, я трохи занепокоєно зняла засув і відімкнула, серце моє калатало, а руки дрібно тремтіли. Проте ланцюжок я не знімала. За дверима стояв молодик у спортивному одязі й бейсболці, розвернутій назад, і нетерпляче тупав ногою в кросівці. Тіло його вібрувало енергією. Чому? Я мимовіль відступила.
— Оліфант? — запитав він.
Відчуваючи щось підозріле, я кивнула. Нахилившись за двері, він зник з очей, а потім повернувся та простягнув величезний кошик квітів, загорнутий у целофан й оздоблений стрічками. Він спробував його передати, тому я зняла ланцюжок з дверей і обережно взяла кошик, побоюючись, що це жарт. Він запхав руку в кишеню куртки і витягнув чорний гаджет.
— Поставте свій підпис тут, будь ласка, — сказав він, передаючи мені пластиковий олівець, який — о жах! — він дістав з-за вуха. Я поставила свій особливий підпис, на який він навіть не поглянув.
— На все добре! — сказав він, збігаючи сходами. Ніколи не бачила, щоб у тілі однієї людини було стільки нервової енергії.
До целофанової упаковки було прикріплено крихітний конверт, схожий на вітальну листівку для хом’яка. Усередині конверта була візитка — біла — з написом:
Елеанор, одужуй швидше — ми всі про тебе думаємо.
З любов’ю та найкращими побажаннями
від Боба та інших з «Бай Дизайн». Цілуємо.
Я занесла кошик у кухню й поставила на стіл. Вони думають про мене. Коли я розгорнула целофан, з нього вирвались пахощі літнього саду, солодкі та п’янкі. Вони думали про мене. Про мене! Я сіла та погладила пелюстки червоної гербери, а потім усміхнулася.
Я обережно поставила квіти на кавовий столик і продовжила, не поспішаючи, прибирати у квартирі, паралельно думаючи про те, як ще «створити затишок». У цьому я мала небагатий досвід, на який можна було спиратися. Я відчинила всі вікна, а потім, покрутивши радіо, знайшла невинну музику й почала відшкрібати кожну кімнату. Деякі плями на килимі не хотіли зникати, більшість я відчистила. Я наповнила чотири мішки сміття — старі кросворди, засохлі ручки, потворні дрібнички, які зберігала багато років. Я навела лад на полицях, відібравши купу книжок, яку збиралася віднести (а в деяких випадках повернути) до благодійної крамниці.
Нещодавно я дочитала товсту книжку про менеджмент, призначену, певно, для психопатів без здорового глузду (доволі небезпечне поєднання). Мені завжди подобалося читати, але я ніколи не знала, як обрати. У світі так багато книжок — як тільки люди їх розрізняють? Як знати, яка книжка відповідатиме чиємусь смаку та інтересам? Саме тому я беру першу-ліпшу, яка потрапляє мені на очі. Марно намагатися щось обрати. Обкладинки також не дуже допомагають, адже вони рекламують тільки хороше, і на власному досвіді я дізналася, що частенько брешуть. «П’янкий», «Сліпучий», «Кумедний». Ні.