Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.
Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
2. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
1. Загальні стосовно реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності правила сформульовані в ч. 1 ст. 1114 ЦК. Ліцензії на використання об’єктів інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112, 1113 ЦК, не підлягають державній реєстрації, але така реєстрація є можливою на вимогу однієї із сторін договору. Спеціально підкреслюється, що відсутність державної реєстрації не позбавляє ліцензіата можливості захищати своє право (яке виникає на підставі договору чи ліцензії).
2. Але стосовно виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до Цивільного кодексу чи іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, встановлено інше правило. Державній реєстрації підлягає «факт передання» таких прав. Нагадаємо, що чинне законодавство передбачає державну реєстрацію правочинів (ст. 210 ЦК), договорів (ч. 3 ст. 640 ЦК), прав на нерухомість (ст. 182 ЦК) і навіть майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК). Стаття 1114 ЦК вводить в нормативний обіг поняття державної реєстрації «фактів передання» деяких майнових прав інтелектуальної власності. Правда, в заголовку ст. 1114 ЦК йдеться про державну реєстрацію договорів. Але ж у цьому виданні уже формулювалось положення про переважне застосування правил, сформульованих в тексті статті, перед правилом, що випливає із її заголовку.
Отже, державна реєстрація договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, як така реєстрація розуміється в ст. 210 ЦК і ч. З ст. 640 ЦК, не здійснюється.
3. Чинність ч. 2 ст. 1114 ЦК поширюється на договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин, географічне позначення, оскільки ці права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації (ч. 1 ст. 465; ч. 1 ст. 475; ч. 1 ст. 488; ст. 504 ЦК).
ГЛАВА 76 КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСІЯ
Стаття 1115. Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Відносини, пов’язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.
1. У ст. 1115 ЦК наводиться визначення договору комерційної концесії, в якому містяться вказівки на назви сторін (такими є правоволоділець та користувач), а також в загальному вигляді зазначається предмет договору (таким є комплекс прав, що належать правоволодільцеві) і його мета — виготовлення та (або) продаж певного виду товару та (або) надання послуг. Слід мати на увазі, що, незважаючи на наявність у Цивільному кодексі спеціальної глави (63), що присвячена послугам, все ж у Цивільному кодексі це поняття залишається недостатньо визначеним. Тому в ст. 1115 ЦК вказано на товари і послуги, які користувач вправі виробляти (надавати) з використанням комплексу прав, наданих правоволодільцем, а в ст. 1120 — 1123 ЦК йдеться уже не тільки про товари та послуги, а й про роботи. Отже, користувач вправі використовувати права, надані йому за договором комерційної концесії, як при виготовленні товарів, наданні послуг, так і при виконанні робіт в межах, визначених договором. Мається на увазі, що ця мета без договору з правоволодільцем користувачем не може бути досягнута, бо правоволодільцеві належать певні права, без отримання яких виготовлення та продаж певного товару та (або) виконання робіт, надання послуг юридично є неможливим.
2. Інститут комерційної концесії є окремим інститутом підгалузі зобов’язального права. Він не може визнаватись частиною інституту концесії, який регулюється Законом «Про концесії» [ПО]. Концесія — це надання особі права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацією) об’єкта у сфері комунального господарства, транспортної інфраструктури, зв’язку тощо (ст. 1, 3 названого Закону). Комерційна концесія близька до економіко-правового явища, яке в розвинених економіках назвали франчайзингом (дозвіл великої та відомої компанії на виробництво товарів, виконання робіт та надання послуг під торговельною маркою цієї компанії). Із ст. 1121 ЦК також випливає, що за договором комерційної концесії надається право використання перш за все торговельної марки.