Кінець світу в Бреслау

Моккові залишалося переглянути вміст іще десяти течок. З похмурим обличчям він розв’язав стрічечки і, відкривши чергову течку, вкриту вервечкою вигнутих гебрайських літер, приготувався до читання захопливих повідомлень про проблеми старости із села Мохбор під Бреслау, який не бажав сплачувати магістратові податку за рибу, спійману в річці Сленж. Завжди, коли він наближався до кінця якоїсь копіткої праці, з’являлася купа суб’єктивних та об’єктивних перешкод, які унеможливлювали йому закінчення справи. Та, що заважала йому сягнути по наступну течку, була об’єктивною. Сонливість напала на нього важко й рішуче. Як завжди, цьому передувало візуальне нагадування про події з недавнього минулого. Мокк побачив своїх людей, які виходять із квартири Гоккерманна, і почув власний голос: «Ідіть уже. Врешті-решт, зараз свята. Я сам перегляну ці течки». Він бачив вдячні обличчя поліцейських і чув протести Кляйнфельда: «Я залишусь і допоможу вам, пане раднику. У мене жодних свят немає, а в гімназії я добре знав латину й можу все це прочитати». У вуха йому вдарив власний сміх: «А як латиною „убивство“?» — «Здається, homicidium…» — Кляйнфельд не забарився з відповіддю. Мокк поклав руку на сторінку, а тоді сперся на неї.

Homicidium — лунало у нього в голові. Він покліпав очима й відчув новий поштовх. Він уже не тільки чув це слово, він умить його побачив. Розплющив очі. На віддалі п'яти сантиметрів від очей лежав пожовклий аркушик грубого паперу, а на ньому старомодним каліграфічним почерком було написано Homicidium Gnosi Dni Raphaelis Thomae in balneario pedibus suspensi die prima post festivitatem S. Thomae Apostoli AD MDCLXXXV. Над латинським текстом видніла печатка із чотирма цифрами «4536».