Уран [uk]

— Коли ж ти поїдеш, Васю?

— Взавтра. У школі скажу, що...

— Васько! — крикнув зі своєї схованки Тимко.— Ти скажи, що до сестри в Косопілля підеш!

— Ти де тут взявся? — Василь витягує Тимка з-під вітряка.

— Я не підслуховую, я вас... оберігаю, щоб Коза не прийшов і не...— Тимко майже впевнений, що одержить доброго ляпаса, але Васько обтрушує його піджачка й каже:

— Спасибі тобі, вірний Санчо! Іди стань отам біля берега й дивися, щоб Коза не приплівся.

Тимко трошки образився, що Василь назвав його якимсь дивним ім'ям, але, згадавши, що було сказано «вірний Санчо», заспокоївся. Мабуть, цей Санчо був розвідник або партизан. А якщо так, то Тимко готовий стояти біля цього вітряка три дні, щоб ніхто не завадив Лесі й Васькові поговорити.

— Знаєш, Васю, я теж з тобою поїду,— вирішила Леся.— Удвох веселіше, і, може, я тобі чимсь допоможу.

— А тебе відпустять? —світяться радістю Василеві очі.

— А я про все розкажу мамі... І вона відпустить мене з тобою.

— Тільки попередь маму, щоб Платонові не розказала.

— Добре. А що ти скажеш Платонові?

— Я... я скажу, що поїду в Київ,— прикидав щось у голові Васько.— Скажу, що куплю собі пальто на зиму, деталей різних для приймачів.

— А відпустить?

— А чого ж ні? Він мені сам радив поїхати.

— А гроші є в тебе, Васю, бо як нема, то я попрошу в мами,— сказала Леся.

— Платон усю зарплату мені віддає, гроші в шухляді лежать. То коли ж ти мені скажеш, чи відпустила тебе мама?

— Взавтра в школі.

...Добрий сивенький дідусь, позіхаючи, висунувся з віконця, подивився на Васька: