Конституційне право зарубіжних країн
- Автор: Ріяка
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституційне право зарубіжних країн». Краткое содержание книги:
Призначений для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і факультетів, а також працівників органів державної влади.
Найважливіше повноваження Суду — контроль за конституційністю законів і актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним.
Крім того, Конституційний суд розглядає суперечки про компетенцію (ст. 134), що можуть виникнути між парламентом і урядом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою й областями, або між областями. Суд має повноваження розглядати обвинувачення щодо Президента Республіки. Якщо суд оголошує закон чи акт, що має силу закону, неконституційним, то він втрачає чинність із дня оприлюднення рішення. Повноваження Суду як органу, що розглядає обвинувачення щодо Президента Республіки, цілком реальні. У цьому разі склад Суду поповнюється 16 особами, що обираються зі списку, який складений парламентом і включає громадян, які мають необхідну кваліфікацію, щоб бути обраними до Сенату. Ці особи не можуть бути парламентаріями.
При проведенні голосування Суд має повноваження народного вето. Він вивчає вимогу про скасування закону чи акта, що має силу закону, з погляду їхньої конституційності. Суд розглядає питання, які з вимог допустимі, а які суперечать колу законів, щодо яких народне вето не може провадитися.
§ 6. Обласна автономія і місцеве самоврядування
В адміністративно-територіальному відношенні Італія поділяється на області (їх 20), провінції й комуни. Автономна область — це вищий ешелон територіального розподілу, до компетенції якого входять сфери, що до видання Конституції 1947 р. належали до ведення центральних органів влади.
Усі області розділені на дві категорії — звичайні (15) та спеціальні (5). Якщо статус перших визначений загальними для всіх конституційними нормами, то статус других неоднаковий. Він регулюється спеціальними конституційними законами.
Повноваження областей включають організацію своїх органів, свої відомства, установлення меж комун, регулювання питань суспільної добродійності, санітарної й лікарняної допомоги. У їхньому веденні знаходяться містобудування, туризм і готельна справа, полювання і риболовля, сільське господарство і ліси, ремесла, міська та сільська поліція, а також інші питання, що можуть бути включені спеціальними конституційними законами.
Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони. Області зі спеціальним статусом мають ширші повноваження і у них є права, що перевищують компетенцію звичайних областей у специфічній для кожної з них сфері.
На національному рівні області беруть участь у виборах Президента республіки, мають ініціативу при проведенні голосувань у формі народного вето і конституційних референдумів (статті 75 і 138), право законодавчої ініціативи (ст. 121).
Органами областей зі звичайним і спеціальним статусом є ради, джунти і голови джунт. Рада зі своїм головою є законодавчим органом, що контролює діяльність виконавчої влади. Джунта — виконавчий орган.
Чисто адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8 тис). Вони мають виборні органи й органи виконавчої влади. Перші — ради; другі — у провінціях — джунти, що обираються зі складу ради, а в комунах — муніципальні джунти і мер, який виконує ще й функції представника держави. Обсяг компетенції цих територіальних одиниць невеликий — деякі соціальні, шкільні служби.
§ 7. Судова система
Згідно зі ст. 104 Конституції, магістратура має автономний й незалежний від усякої влади стан. До магістратури входять судді та прокурори. Вищим конституційним органом у судовій ієрархії є Вища рада магістратури, діяльність якої регулюється Основним законом (статті 104–108) і законом від 24 березня 1958 p., а також рядом актів. Вища рада магістратури включає 24 особи, з яких троє входять за посадою — Президент Республіки як голова, голова і генеральний прокурор Касаційного суду. Інші члени Ради обираються у такій кількості: 14 — магістратами з числа осіб, що належать до різних категорій магістратури, 7 — парламентом на спільному засіданні палат з числа штатних професорів права університетів і адвокатів з 15-річним стажем.
До компетенції Вищої ради магістратури входить: прийом до складу магістратури, переводи, підвищення й інші заходи, пов'язані зі статусом магістратів; призначення і відкликання почесних віце-преторів, світових суддів та їхніх заступників, а також членів спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дисциплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції.
Судова система Італії поділяється на дві галузі — загальні суди (цивільні та кримінальні справи) і спеціальні суди (адміністративна юстиція). В основі системи загальних судів лежить судовий округ, межі якого, як правило, не збігаються з існуючими адміністративно-територіальними одиницями. Підставою системи є консиліратори (мирові судді), правомочні розглядати малозначущі цивільні справи, їхня посада неоплачувана й не вимагає юридичного утворення. Далі йдуть претори, що розглядають апеляції на рішення консиліраторів і розглядають цивільні справи як перша інстанція. Вони також розглядають кримінальні справи, у яких покарання не перевищує трьох років позбавлення волі. Усього в країні близько 1 тис. преторів.
Апеляції на рішення преторів розглядаються в трибуналах, яких у країні близько 150. Кожний трибунал включає трьох суддів. До його складу входять суди присяжних, що розглядають серйозні кримінальні злочини. Рішення в таких судах виноситься двома професійними і шістьма непрофесійними («народними») суддями. Вирок виноситься простою більшістю голосів.
Двадцять три апеляційних суди займаються розглядом цивільних і кримінальних справ, що надходять із трибуналів. Кожний такий суд засідає у складі п'яти чоловік.
Вищим судом у системі загальних судів є Касаційний суд. До його функції входить забезпечення єдності судової практики, розгляд спорів про компетенцію між судами. Цей орган є касаційною інстанцією у справах, розглянутих апеляційними судами. У кожній справі рішення приймає журі з семи суддів, а особливо складні справи можуть розглядатися в об'єднаних парламентах у складі 15 суддів.
Спеціальна (адміністративна) юстиція являє собою самостійну галузь. Вона розпадається на дві підсистеми — загальні адміністративні суди на чолі з Державною радою та спеціальні, очолювані Рахунковою палатою.
Розділ 24
Основи конституційного права Швейцарії
Швейцарія — держава в Центральній Європі. Населення — 6,4 млн чоловік, територія — 41,3 тис. кв. км. Швейцарія з багатьох точок зору, включаючи і конституційно-правову, представляє собою, хоч і невелику, але оригінальну державу. Вона ніколи не мала монархічної форми правління, не переживала періоду абсолютизму, завжди відрізнялась децентралізованим управлінням і високим ступенем розвитку демократії. У державі рівноправні чотири державні мови.
Швейцарія займає особливе місце в Європі. Ця держава з XVII ст. у своїх міжнародних відносинах дотримується політики постійного нейтралітету, який після наполеонівських війн був у 1815 р. гарантований Росією, Великобританією, Францією, Прусією, Іспанією.
§ 1. Конституція
Діюча Конституція була прийнята на референдумі в квітні 1999 р. і набрала сили 1 січня 2000 р. Вона є п'ятою за рахунком (попередні були прийняті в 1791, 1802, 1848, 1874 роках). Як данину традиції Конституція зберегла в назві держави термін «конфедерація» — «Федеральна Конституція Швейцарської Конфедерації». Хоча фактично Конституція 1848 р. перетворила Швейцарію із конфедерації на федерацію.
До структури Конституції входять преамбула і шість розділів, які поділяються на глави, а деякі глави — на відділи. Крім цього, в текст Конституції включені «перехідні положення».
Преамбула є дуже скороченою, вона починається словами «У ім'я Всемогучого Бога!». У ній містяться вказівки на джерела прийняття Конституції («народ і швейцарські кантони»), а також закріплені основні цілі держави: оновлення союзу, укріплення демократії, незалежності та миру.