Танці утрьох

Літак почав набирати швидкість, потім висоту. Наталя мовчала. Кононов не заважав дівчині звикати. «Треба було дати їй гігієнічний паперовий пакет!» — згадав він, але тепер було пізно думати про такі дрібниці.

Нарешті вони злетіли.

— Наталю, ау! — прокричав у ларингофон Кононов. — Як чути?

— Тихше! Чую добре, настрій чудовий! — спокійно відповіла дівчина. Кононову не залишалося нічого іншого, як ще раз подивуватися її самовладанню.

Осмілівши, він зробив легкий віраж.

— Ого! — почулося в його навушниках. — Легше на поворотах!

З голосу Наталі Кононов зрозумів, що вона в захваті. Перший і цілком природний страх поступився місцем дитячій радості. Кононову лестило, що саме він, а не хто-небудь інший, наприклад, Гретинський, зумів пробудити в ній маленьку пустунку.

— Що це там унизу? — запитала Наталя.

— Здогадайся.

— Якесь село.

— Та це ж Зелений Гай!

Заповідник Зелений Гай знали всі. Подейкували, що в ньому водиться багато диких кабанів, козуль, лисиць, і навіть є рись.

— Тут десь має бути дача Смолича, — сказала Наталя, указуючи на невелику групу мальовничих котеджів.

— Чого це його в таку глухомань занесло? Є місця набагато престижніші, — сказав Кононов не тому, що йому хотілося довідатися якомога більше про головного бухгалтера, а просто так, для підтримки розмови.

— Він же в нас мисливець великий. Слідопит, — злобно мовила дівчина. — Із шістнадцятого калібру стріляє по бідних звірах, а потім хизується своїми трофеями.

— Хіба полювання тут не заборонене? — Кононов летів над лісом.

На мить йому здалося, що запахло хвоєю і молодим листям. Це була ілюзія: кабіна герметична. Але разок обдуритися подібним чином було приємно.

— Заборонене… Звичайно заборонене! — обурилася після невеликої паузи Наталя. — Для всіх. Але не для Смолича: він щедро платить лісникам.

— А ти звідки знаєш? — запитав Кононов.

— Подруга розповідала, він її на дачу запрошував і вихвалявся.

Кононов подумав про те, що з двох підозрюваних один — ідеться про Осетинського, — стрілок зі стажем, а другий — зрозуміло, Смолич, — мисливець-любитель. Отже, обоє знаються на зброї.

— Скажи, Наталю, а ти вмієш стріляти? — запитав Кононов у тон своїм думкам.

— Я? — зам’ялася дівчина. — Мишко вчив мене, але я виявилася поганою ученицею.

Кононов зробив ще один віраж, Наталя голосно заверещала. «Коли приземлимося, доведеться її на руках виносити. Від надлишку почуттів вона, мабуть, забуде як ногами ходять».

Настав час повертати назад. Кононов узяв курс на Високе і через п’ятнадцять хвилин літак почав опускатися.

Як тільки колеса зупинилися і «Цесна» стала як укопана, Кононов зняв шолом і обернувся до Наталі. Вона сиділа, скрутившись клубочком і замруживши очі. Нічого не вдієш — зльоти і посадки новачкам даються досить важко. Кононов злякався, що трохи переборщив з катанням. Він глянув на годинник — вони літали рівно п’ятдесят хвилин. Як він і планував.