Кім

— То чим закінчилися вчорашні балачки? — поцікавився Лама після молитви.

— Прийшов мандрівний торговець ліками — нахлібник сагиби. Я його знищив доказами і молитвами, довівши, що наші амулети могутніші, ніж його фарбована водичка.

— Йой, мої амулети! Та доброчесна жінка досі благає про ще один?

— І то наполегливо.

— Треба його написати, бо вона мене оглушить своїм лементом, — Лама пошукав за пазухою пенал.

— На рівнині, — мовив Кім, — завжди надто багато людей. У Горах, наскільки я розумію, їх менше.

— О, Гори! І сніги на вершинах. — Лама віддер невеличкий клаптик паперу, придатний для амулета. — Але що ти знаєш про Гори?

— Вони дуже близько, — Кім розчахнув двері і поглянув на довгі, умиротворенні обриси Гімалаїв, залиті вранішнім золотом сонця. — Я ніколи не ступав туди, окрім як у вбранні сагиба.

Лама тужливо вдихнув свіже повітря.

— Якщо ми підемо на Північ, — звернувся з питанням до світанкового сонця Кім, — чи не вдасться нам уникнути полуденної спеки, йдучи поміж підніжжями гір?.. Святий, амулет уже готовий?

— Я написав імена семи дурноверхих демонів, жоден із них не вартий і пилинки з ока. Отак нерозумні жінки збивають нас зі Шляху!

Гарі-бабу вийшов з-поза своєї голуб’ятні, з демонстративною ретельністю чистячи зуби. Повнотілий, з широкими крижами, бичачою шиєю і глибоким голосом, він був не схожий на боязкого. Кім ледь помітно подав йому знак, що справа рухається, куди слід, тож по завершенні ранкового туалету, Гарі-бабу прийшов барвистими словами засвідчити пошану Ламі. Їли вони, звичайно, окремо, а після того стара, сяк-так прихована за віконною завісою, повернулася до своєї життєво важливої справи — кольок від зеленого манго у малюків. Лама у медицині знався тільки на зустрічних засобах. Він вірив, що послід вороного коня, змішаний із сіркою і загорнутий у зміїну шкіру, надійно допомагає від холери, але символіка цікавила його більше, ніж наука. Гарі-бабу приєднався до цих міркувань із чарівливою ввічливістю, так, що аж Лама назвав його ґречним лікарем. Гарі-бабу відповів на це, що він — лише некваліфікований дилетант у таїнстві, але принаймні — і він вдячний за це богам — він знає, що сидить у присутності майстра. Сам він учився у сагибів, які не рахують витрат, у розкішних залах Калькутти, але він завжди перший визнавав, що існує мудрість понад земною мудрістю — високе й доступне небагатьом знання про споглядання. Кім заздрісно спостерігав за ним. Гарі-бабу зник — з усіма своїми знаннями, скрадливий, експансивний, нервовий, і так само зник безсоромний торговець зіллям із минулої ночі. Залишився витончений, чемний і уважний, розважливий учений, що спізнав уже і досвід, і напасті, а тепер ловив мудрість із вуст Лами. Стара зізналася Кімові, що такі високі матерії — понад її розуміння. Їй подобалися амулети, щедро написані чорнилом, яке можна було змити, випити воду — та й по всьому. Яка інакше користь від богів? Вона любила чоловіків і жінок, розказувала про них — князьки, яких вона знала колись; її минула юність і врода; набіги леопардів і дивовижі азіатського кохання; тягар оподаткування, непомірна орендна плата, поховальні церемонії, її зять (тут вона вдавалася до легко розгадуваних натяків), піклування про малечу і те, як у теперішні часи люди втратили пристойність. А Кім, що цікавився життям цього світу так само, як і та, що мала скоро його покинути, сидів навпочіпки, сховавши ноги під поли одежини, і ковтав її слова, тим часом як Лама одна за одною руйнував теорії лікування людського тіла, які висував перед ним Гарі-бабу.