Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
— То це можливо?!
— На щастя, ні. Странґлет „з’їсть“ корабель максимум за годину-півтори. Відповідно, перестане працювати його ґенератор, а резонансне поле, яке випромінює сам странґлет, надто слабке для проходження каналу другого роду. Якщо альвам вистачило клепки не проводити випробування в межах Ґалактичної Спіралі, то нам поки нічого не загрожує.
— Судячи з того, що вони застосували странґлетний запал у Хмарі, — розсудливо сказала Рашель, — їм відомо про небезпеку.
— Так… мабуть. Маю надію, що альви не ідіоти. Були б вони цілковиті йолопи, то підірвали б сонце Ґаббаріса. Тож за Ґалактику поки можна не боятися. Поки що…
Адмірал знову потягся до пляшки. Він явно перетнув ту межу, після якої людина не може зупинитися й продовжує пити аж до нестями. Цілком можливо, що він уже був на „автопілоті“. Його тверезий голос і розсудливі міркування не вводили мене в оману. Я розумів, що таким парадоксальним чином у нього проявилися наслідки сильного стресу. Насправді ж він був п’яний як чіп.
— А от що мене зараз найбільше хвилює, — знову заговорив Клод Брісо, — так це те, звідки у волохатиків узявся странґлетний запал. Випадковий витік інформації? Зрада? Або ж…
— Або вони винайшли самі, — підказав я.
Адмірал кивнув.
— Якщо так, то незабаром альви навчаться закупорювати канали, створять ґлюонну бомбу, відкриють шлях до інших ґалактик, опанують принцип ортоґональних…
Більше нічого він сказати не встиг. Наступної миті Анн-Марі вихопила зі своєї кобури паралізатор і вистрілила. Клод Брісо поточився з наміром бухнутися обличчям у свою тарілку, але тут вчасно зреаґувала Рашель. Підхопилася зі стільця і притримала його за плече, а тоді отетеріло поглянула на Анн-Марі.
— У чім річ? Чому ви це зробили?
Та гірко всміхнулася.
— А ти ще не допетрала? Щойно твій дядько виказав нам найважливішу державну таємницю. Я мусила зупинити його, поки він не вибовкав щось іще.
Рашель тихо ахнула. До неї, нарешті, дійшло.
А я сидів заціпенівши, не в змозі навіть ворухнуся. У моїй голові відлунювали останні слова адмірала. Шлях до інших ґалактик… О чорт! Невже це можливо?…
— Як же так? — розгублено проказала Рашель. — У нього ж мав бути психоблок.
— А він і є. М’який, поверхневий блок, що не деформує психіку й не впливає на розумові процеси. А жорстке, ґрунтовне психокодування послаблює волю, пригнічує ініціативу, притупляє інтуїцію, обмежує уяву. Воно годиться для виконавців, та аж ніяк не для керівників, не для тих, хто ухвалює рішення й віддає накази, кому потрібні всі ці риси — сильна воля і необмежена ініціатива, гостра інтуїція й нічим не скута уява. Адмірал Брісо — один із таких керівників. Його психоблок має лише попереджувальні функції. Щось на зразок дзвоника в голові: мовляв, обережно, це не для чужих вух. Наскільки я розумію, коли стало відомо про застосування альвами странґлетного запалу, твій дядько зопалу вирішив, що всьому гаплик, усі таємниці розкриті, і його блок просто „злетів“. А пережитий шок, сильне сп’яніння та випите снодійне позбавили його решток обережності й розв’язали йому язика. Я від самого початку мала передбачити, що в такому стані він здатен вибовкати зайве. Але мене підвела цікавість, дуже хотілося дізнатись, яку зброю застосували альви. І ось дізналася… більше, ніж слід. — Анн-Марі приречено зітхнула. — А зараз ми стали носіями надсекретної інформації. Крихітної її часточки, але цілком достатньої, щоб ізолювати нас від цілого світу або, ще гірше, піддати глибинному психокодуванню.
Тут у дверях їдальні з’явилася Меліса, яка пхала поперед себе візок із використаним посудом. Оцінивши швидким поглядом обстановку, вона спантеличено запитала:
— Що тут діється?
Анн-Марі похмуро подивилася на неї й відповіла:
— Краще тобі не знати, дорогенька. Тобі й так пощастило, що ти не повернулася на дві хвилини раніше.
РАШЕЛЬ: МІСІЯ
7
Ні, це ж треба так влипнути! По самісінькі вуха…
Мій рідний дядечко Клод підклав мені величезну свиню своїми п’яними одкровеннями. Втім, я теж гарна: слухала його, роззявивши рота, хоча чудово розуміла, про які небезпечні речі він верзе. Та й батько з Анн-Марі — вони ж старші від мене й мусили здогадатися, чим це може скінчитися. Але їх так захопила розповідь про странґлети, що вони дозволили дядькові вибовкати найважливішу інформацію. І нехай вона позбавлена будь-якої конкретики, хай ми не знаємо жодних деталей, суті справи це не міняє. Навіть тих кількох слів про інші ґалактики цілком вистачило, аби перевести нас, звичайних громадян Землі й Терри-Ґаллії, до катеґорії осіб, посвячених у найважливішу державну таємницю…