Ліки від страху

Котять дні, і одного разу я помічаю спрямований на мене погляд Фуггера — ясний, твердий погляд людини, яка виринула з холодного потоку непритомності й відчула під ногами твердь життя.

— Скажи мені, Парацельс, чи правдиві чутки про тебе, ніби ти маг і чародій? Чи правда, що ти вмієш перетворювати нешляхетні метали в золото і здатен прорікати майбутнє?

— Каміння дорожнє, зігріте духом людським, стає золотом. Зазирни уважно в день минулий, і ти побачиш у ньому день завтрашній.

— Ти відповідаєш туманно. Але ти пророчиш мені вік Мафусаїлів, і я вдячний тобі за це — ти допоміг мені зробити перший крок на цій довгій дорозі, і віднині я маю тебе за свого другого батька. Одначе є в мене коштовність більша, ніж життя, — доля справи моєї, дому мого, шляхи звершення нащадків моїх. Скажи, Парацельс, що чекає на них попереду?

Я мовчу, я дивлюсь убік.

— Відповідай мені, маг! Мені потрібна правда, хоч би якою вона була, бо мій день сьогоднішній для нащадків моїх стане минулим, і я хочу забезпечити їхні долі звідси, з імли часу, який буде для них безповоротним минулим. Кажи, і я в нагороду зроблю тебе своїм домашнім лікарем. А якщо ти будеш морочити мені голову своїми туманнимиалхімічними просторікуваннями, тоя звелю стражі відшмагати тебе канчуками…

Я кланяюсь:

— Доброта ваша така безмежна, що я можу відповісти на неї тільки чистою правдою. Мені не дочекатись вашої вдячності, бо я не маг, бачу лише те, що доступне очам людським. І я був володарем вашої долі тільки сьогодні. У дні завтрашньому вас усіх — Фуггерів семи колін — чекає виродження, розорення, безчестя, тлін і забуття…