Марш Радецького та інші романи

Прокинувся цісар, як звичайно, коли бував «на бойовищі» (так він називав маневри), рівно о четвертій ранку. Його камердинер уже стояв у кімнаті. А за дверима, він знав, уже чекали ад’ютанти його ляйб-гвардії. Так, треба було починати день. За цілий день йому не пощастить ані годинки побути на самоті. Зате вночі він їх усіх перехитрив і доброї чверть години простояв перед відчиненим вікном. Тепер він думав про цю спритно вкрадену втіху і всміхався. Він усміхнувся камердинерові й ординарцеві, який щойно зайшов і безживно закам’янів, злякавшись усмішки цісаря, підтяжок його величності, які бачив уперше зроду, і трохи — скуйовджених, ледь злиплих докупи бакенбардів, між якими пурхала усмішка, наче тиха, втомлена й старенька пташина, жовтизни цісаревого обличчя й зморшкуватої лисини. Ординарець не знав, що йому слід робити: чи й собі всміхатися вкупі зі старим, чи дожидати мовчки? Нараз цісар почав свистіти. Він випнув губи, крила бакенбардів ледь присунулись одне до одного, і цісар щось засвистів, якусь знайому, хоча трохи спотворену мелодію. Неначе заграла манюсінька сопілка. І цісар сказав:

— Цю пісеньку завжди свистить Гойос. Хотів би я знати, що це.

Та ні камердинер, ні ординарець того не знали, а по якійсь хвилині, за вмиванням, цісар уже забув про своє запитання.

То був тяжкий день. Франц Йосиф проглянув папірець з розписаним година за годиною планом дня. В тій місцевості була тільки православна церква. Спершу в ній відслужить месу римо-католицький священик, а потім правитиме службу Божу православний. Найбільшого напруження коштували цісареві церковні обряди. Йому здавалося, що він мусить так зібратися на силі перед Господом, як перед найвищим начальством. А він, цісар, був уже старий! Господь міг би вже мені багато чого вибачити, думав цісар. Але ж Господь ще старіший за мене, і Його воля, можливо, здається мені так само незбагненною, як моя солдатам мого війська! І взагалі, куди можна зайти, якщо кожен підлеглий критикуватиме свого начальника! Крізь високі склепінчасті вікна цісар бачив, як сходило Боже сонце. Він перехрестився і схилив коліна. З незапам’ятних часів він щоранку бачив, як сходило сонце. Цілий свій вік він майже завжди вставав раніш за сонце, як солдат устає раніше за свого начальника. Цісар бачив усякий схід сонця: вогнистий і веселий — літньої пори, імлистий, пізній і похмурий — зимової.