Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Усе частіше розпогоджувалося, віяли нові вітри, витали нові, чарівні запахи… Скрізь на лугах тремтіли ромашки й нарциси… Небо знову піднялося до себе й утримувало хмари, як і весь світ. Закінчилася ота каша, що невпинно капотіла й забльовувала весь краєвид… Пасха припадала на травень, пацани згорали від нетерплячки… Вони збиралися навідати своїх батьків. Тоді мені також доведеться поїхати… Моє перебування добігало кінця. Я потихеньку готувався… Аж тут надійшов спеціальний конверт, лист від мого дядька з грішми й кількома словами… Він написав мені, аби я залишився й потерпів ще три місяці… Мовляв, так буде ліпше… Він був добрий, дядько Едуар! То був чудовий сюрприз!.. Він сам це зробив… Від щирого серця. Він добре знав мого батька… І не мав сумніву, що як тільки я повернуся, як останній негідник, зовсім не вивчивши англійської, знову почнуться скандали… Це справді було б досить гидко…
Одне слово, я був бунтарем, дуже невдячним і впертим… Я міг би докласти трішки зусиль… корона з мене не спала б… просто, щоб зробити йому приємність… Та варто було лиш трохи поступитися, як я відчував, що жовч підступає мені до горла… уся гидота піднімається в мені… огидне рагу… Справжнє лайно! Я нічого не вивчу!.. Повернуся ще більшою сволотою, ніж раніше!.. Дратуватиму їх ще більше!.. Вже кілька місяців я не зронив жодного слова!.. Ох! Це так! Ні з ким не говорити! Ні з тим! І ні з тим!.. Треба триматися в тіні, коли ти малий… Роззявляти рота лише для їжі. Найкраще заняття, як на мене!.. Якщо не сильний… Треба стати витривалим! Я міг би мовчати роками! Точно! Варто мені лише подумати про Ґорложів, про малого Андре, про Берлопа, а ще про Дівонн з її грою на фортепіано, з її восьмими, її місячним сяйвом… Хай йому біс! Тут час був безсилий!.. Вони поставали переді мною як живі, з часом я бачив їх ще чіткіше… Ох!.. Вони загрузли в моїй довбешці з тисячами прочуханок, ляпасів, лунких копняків. Хай їм чорт! З усіма їхніми підступами, колегами, учнями та всім відьомським кодлом!.. Що ж мені робити?.. Що? Думати про якусь дурню? «Ever and ever!», як той малий слизняк?.. Amen! Amen!.. Молюски!.. Я повторював їхні гримаси… імітував їх. Залишаючись на самоті! Кривив мармизу, як Антуан, коли той срав у нужнику… Я тепер срав на нього… Мова! Мова! Говорити? Говорити? Про що?..
Я ніколи не бачив Нори в світлій сукні, в обтислому корсажі з рожевого сатину… він гарно підкреслював груди… Порухи стегон… аж страшно… Погойдування, таємниця дупки…
Квітень уже добігав кінця… Вона ще раз спробувала розважити, переконати мене… Якось по обіді я був подивований, що вона йде на прогулянку з книгою… здоровенною й важезною, як Біблія… Ми йдемо до нашого звичного місця… Влаштовуємося там… Вона розгорнула книгу на колінах… Я не міг втриматись, аби не зазирнути… На малого Джонкінда вона справила магічний вплив…. Він уткнувся в неї носом… І не міг відірватися… Барви причарували його… У цій книзі була купа картинок, чудових ілюстрацій… Не треба було вміти читати, аби зразу все збагнути… Я бачив принців, довгі списи, лицарів… пурпур, смарагд, гранат, обладунки, оздоблені рубінами… Цілу купу всього!.. Добра робота!.. На цьому я розумівся, справді вдало.
Вона обережно гортала сторінки… Й почала розповідати… Вона хотіла прочитати нам кожне слово… Її пальці притягували мене, вони були неймовірні… як промені світла… що пробігали по кожній сторінці… Я був ладен їх облизнути… заковтнути… Мене стримувало тільки зачарування… Та незважаючи ні на що, я не вимовив ані слова… Джонкінда найбільше вразив чудовий золочений обріз… він засліпив його. Він рвав ромашки, повертався й обсипав нас ними, сипав їх на береги книжки… У середині книги були дві найчудовіші сторінки… Ціла битва на всю висоту й ширину… неймовірне стовпотворіння… верблюди, слони, тамплієри в бою… Побоїще кавалерії!.. Масова втеча варварів!.. Справді, це було дивовижно… Я ледве стримував своє захоплення… Ледве не заговорив… Уже майже почав цікавитися деталями… Цить!.. Я спохопився й спохмурнів!.. Прокляття!.. Ні секунди більше!.. Все-таки я не вимовив навіть «ух!» Присів на траву… Хай йому біс! З мене годі! Історії!.. На них у мене виробився імунітет!.. Хіба не досить малого Андре? Улюбленця гомиків?.. Хіба не через нього я ліз нагору? Багато разів?.. Хитрі підступи падлюки!.. Хіба я не розповідав йому Леґенди?.. А моє приниження? Доречно? Ні? Варто лише втягнутися, куди воно потім заведе?.. Досить робити з мене дурня! Хай мені дадуть спокій!.. Мені треба лише мій суп і моя цибуля!.. Дівки цікавлять мене більше, ніж будь-які історії!.. Гм! Це надійніше! Є ґарантія!.. Я ще раз довів їй, що я справжній чоловік, і втік з Джонкіндом, залишив її саму читати свою книжку… На самоті серед трав…