Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
Прибулець штурхонув його носаком чобота.
— Ти живий? — тихо запитав він.
Рейневан не відповів.
— Хто ти, до дідька?
Рейневан не відповів і цього разу, згорнувся у ще тісніший клубок.
Прибулець нахилився, підняв з підлоги амулет.
— Періапт Візумрепертум, — упізнав він з відтінком подиву в голосі. — Непогано зроблений. А мій фе-фіада ти викрив за допомогою Заклинання Істинного Бачення… Толедо?
— Alma… — застогнав Рейневан, обмацуючи голову і карк. — Mater… Nostra. Clavis… Salomonis?
— Добре, добре, досить, обійдеться без декламації. Хто зробив Візумрепертум? Ти?
— Телес… Йошт Дун. З Опатовіц.
- І з Гейдельберга, — недбало докинув прибулець. — Що там у нього?
— Усі здорові.
Прибулець переступив з ноги на ногу. Це був чоловік на вигляд сорокарічний, невисокий, опецькуватий, дуже плечистий, згорблений начебто якраз під тягарем цих плечей. Його одяг був сірим, простим і не дуже чистим вбранням пахолка або прислужника. Однак Рейневан міг побитися об заклад на будь-які гроші, що прибулець не був ні пахолком, ні прислужником.
— Даси слово, — запитав прибулець, обмацуючи ніс, — що не кинешся на мене знову?
— Не дам.
— Що?
— Я мушу звідси вибратися. Чоловік якийсь час мовчав.
— Розумію, — нарешті хрипко промовив він. — Ти сидиш в oubliette, я знаю, для чого oubliette служить. Я доставлю тобі їжу і питво. Але не роби з цього надто далекосяжних висновків.
Рейневан поглинав хліб, ковбасу і сир так, що ледве переводив подих. А легким пивом мало не захлиснувся. Погамувавши перший голод, їв повільніше, жував старанніше. Чоловік у сірому вбранні прислужника з цікавістю спостерігав за ним. Рейневан, нагодований і напоєний, відповідав цікавістю на цікавість.
— Отто де Бергов, — озвався чоловік. — Той, хто тебе сюди засадив. Він знає про твої магічні здібності?
— У загальних рисах.
— Скільки ти тут сидиш?
— А який сьогодні день?
— Самв… — чоловік заїкнувся. — Значиться, День Померлих. Commemoratio animarus.
Рейневан вицідив з дзбанка решту пива, а шкуринку хліба сховав за пазуху.
— Ти можеш перестати водити мене за носа, — повідомив він. — Коли ти пішов по їдло, я роздивився предмети, які ти приніс, ті, що отам лежать. Омела, березова кора, гілочка тису, свічка, залізний перстень, чорний камінь. Типові атрибути церемонії за померлих. А сьогодні, як випливає з твоєї обмовки, свято Самвін. Ти проникнув крізь стіну, щоб віддати шану отим кісткам. Причому за ритуалом Старших Рас.
— Влучно.
— Отже, це був твій родич. Або друг.
— Невлучно. Але перейдімо до важливіших речей. Я тобі пораджу, як уникнути смерті від голоду. До oubliette саджали багатьох, а ти сам бачиш, що скелет тільки один, не рахуючи тих стародавніх кісток. Настав добре вуха. Наставив?
— Наставив.
— Син Отто де Берга, Ян, є утраквістом і гейтманом у Таборі. Отто вбив собі в голову, що синулько-гусит чигає на нього, хоче позбавити життя і заграбастати маєток. Хоча це, на мою думку, цілковита нісенітниця, в Отто вона набула рис манії переслідування. За кожним рогом він бачить підісланого вбивцю, в кожній страві підозрює отруту. А в кожному гуситові вбачає сина-патрицида[160], звідси й береться його заповзятість на чашників. Усе просто: ти повинен зізнатися, що ти є вбивцею, найнятим Яном де Берговим, і прибув у Троски, щоб убити Отто. ‘
— Утішений цим щирим зізнанням, — фиркнув Рейневан, — Отто де Бергов накаже мене колесувати. Якщо припустити, що повірить. Але досить йому запитати, як виглядає його син, і брехню буде викрито.
— Ти ж маг. Хіба ти не знаєш персвазійних і емпатичних заклинань?
— Ні.
— Ну, тоді тобі не пощастило.
— Чорт забирай! — вибухнув Рейневан. — Та перестань ти водити мене за носа! Я не хочу, пся крев, робити надто далекосяжні висновки, але ти увійшов сюди, холера ясна, крізь стіну! Тож відчини її і дозволь мені вийти!
160
Патрицид — батьковбивця (з лат.).