Незнайко на Місяці
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #3
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко на Місяці». Краткое содержание книги:
Роман-казка М. Носова «Незнайко на Місяці» є заключною частиною трилогії про пригоди казкового чоловічка Незнайка.
У 1970 році трилогія про пригоди Незнайка удостоєна Державної премії РРФСР ім. Н. К. Крупської.
Помітивши, що вони забрели в якусь глушину, Незнайко спитав:
— Хіба ми не підемо сьогодні в «Економічний» готель?
— Ні, братику, — відповів Козлик. — «Економічний» готель нам сьогодні не по кишені. В нас на кожного всього по десять сантиків, а за таку суму можна переночувати лише у Дрянинга в «Тупичку». Це так готель називається, — пояснив Козлик.
Пройшовши по Великій Глухій вулиці, наші друзі звернули на Малу Глуху й, минувши Перший, Другий і Третій Глухі провулки, завернули в невеличкий закуток, який називався Сміттєвий тупичок. У кінці цього закутка стояв великий сірий будинок, що скидався на величезний сміттєвий ящик.
Над вхідними дверима, які раз у раз відчинялися, пропускаючи все нових коротульок, висіла вивіска з написом: «Загальнодоступний готель Тупичок».
Тепер уже жевідомо точно, чи то готель називався так, що містився в тупичку, чи вулиця була названа тупичком тому, що тут був готель з такою назвою.
Незнайко та Козлик увійшли в двері і опинилися перед конторкою з віконцем. Зазирнувши у віконце, Козлик запитав:
— У вас знайдеться два місця по десять сантиків?
Хтось, кого Незнайко, стоячи збоку, не бачив, відповів:
— Знайдеться. Мінус другий поверх, місця двісті п'ятнадцяте й двісті шістнадцяте.
Козлик подав у віконце гроші й одержав два залізних жетони, на яких були викарбувані цифри: 215 і 216.
— А що означає мінус другий поверх? — поцікавився Незнайко. — Чому мінус?
— Цей будинок не тільки піднімається вгору, але й опускається вниз, під землю, — пояснив Козлик. — Усі горішні поверхи — плюс, а ті, що вниз, — мінус. Мінус другий поверх — це значить другий підземний поверх.
— А чому нам не можна вгору?
— Вгору дорожче, — відповів Козлик. — От розбагатіємо, то й переберемось угору.
Спустившись брудними дерев'яними сходами на два поверхи вниз, наші друзі ввійшли у двері і опинилися у величезній кімнаті з низькою, вигнугою, задимленою стелею. Перше враження у Незнайка було таке, ніби він знову попав у каталажку. Такі ж полиці, на яких лежали коротульки, така ж чавунна груба з довгими трубами, що тяглися через усю кімнату, така ж тьмяна лампочка під стелею. Уся різниця полягала в тому, що тут було набагато брудніше й тісніше. Полиці були не з пластмаси, як у каталажці, а з грубих, почорнілих несгруганих дерев'яних дощок, і стояли вони так щільно, що між коротульками, які лежали на них, здавалося, важко було просунути палець.
На відміну від арештованих, які сиділи в каталажці, тутешні пожильці користувалися значно більшою свободою. Кожний тут вважав, що має право робити все, що йому заманеться. Тут не тільки пекли картоплю в приску, але й варили в бляшанках з-під консервів юшку, смажили якісь довгі, безформні коржі з тіста, розвішуючи їх на гарячих бляшаних трубах. На цих же трубах висіли, поряд з коржами, чиїсь шкарпетки, чиясь випрана білизна, геть порване ганчір'я, що було колись одежею, навіть чиїсь черевики.
Від усього того, що смажилося, варилося, пеклося, сохло й просто чаділо, в приміщенні був такий задушливий сморід, що в Незнайка перехопило дух і потемніло в очах. Відчувши, що у нього паморочиться голова, він захитався й почав хапатися руками за стіну. Побачивши, що Незнайко раптом зблід, Козлик підхопив його під руки й сказав, що це нічого, що це у нього з незвички й поступово мине.
— Старайся тільки не дихати носом. Дихай ротом, — радив Козлик.
Незнайко ретельно затиснув пальцями носа. Потроху він віддихався і прийшов до тями.
— Тепер тобі треба полежати, і все буде гаразд, — втішав його Козлик.
Підтримуючи Незнайка під руку, він провів його між рядами полиць, наче по лабіринту. Побачивши прибиті до полиць таблички з цифрами 215 і 216, Козлик зупинився.
— Ось і наші місця, — сказав він.
Не довго думаючи, Незнайко заліз на полицю і побачив, що тут не було навіть матраца, а замість подушки лежав звичайний дерев'яний чурбак.
— Що це? — здивувався він. — Як же тут спати?
— Спи та й годі, — озвався коротулька з сусідньої полиці. — Якщо захочеш, то й на голій дошці заснеш, а не захочеш, то й на м'якій перині без сну валятимешся.
— Це правда, братику, — підхопив другий коротулька. — Колись і в цій нічліжці були матраци та подушки, так, повіриш, дійшло до того, що ніхто спати не міг.
— А чому? — поцікавився Незнайко.
— Тому що в матрацах завелися блощиці та інші шкідливі комахи. Від них, повіриш, нікому життя не було. Зате коли матраци стали вже непридатні, хазяїн готелю пан Дрянинг вирішив нових не заводити, а старі велів спалити разом з блощицями. Справжнє благодіяння вчинив! З тих пір добре стало.