Гра триває. Літературна критика та есеїстка
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Факт
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Гра триває. Літературна критика та есеїстка». Краткое содержание книги:
Тепер я трохи сумую за тим собою, котрий міг отак писати. Образне мислення, готові міти, потік письма без жодної напруги. Адже ті слова були написані, страшно подумати, у 1992 році. Сьогодні такі мітологеми не задовольняють, вони надто поверхові. Україна, або Росія, або Німеччина, і навіть Ірландія — це соціальні, політичні, культурні, економічні реальності, сотні реальностей одночасно, які, до того ж, щодня змінюють своє значення. Вичерпно описати їх неспроможна жодна метафора. А поспільство… я думаю, що воно сповна задовольняється тими ж таки мітологемами — Каменяр Франко, «залізних імператор строф» Маланюк, не надто переймаючись їхніми висловлюваннями, елементарно не бажаючи знати, кого й чому кохали або не кохали ці поети — адже то була їхня приватна справа, приватні ідіосинкразії. Ми, до речі, з Морозовим і Герасим'юком провели експеримент у Борзні: питали перехожих, чи не пам'ятають вони продовження цього вірша «Народе без пуття…» (бо ми, признатися, і самі його забули). Так-от, нам ніхто не допоміг, цього вірша ніхто навіть не чув. Куліш може спати спокійно. Хоча, хто такий Куліш, там знають, як не дивно, і радо показують шлях на Мотронівку, такі ґречні люди…
Т. Д.: Костянтине, у Ваших текстах, часто зустрічається образ троянди, винесений він і в назви книг: «Символ Троянди», «Келія Чайної Троянди», тут є певна мотивація?
К. М.: Є. Це моя улюблена квітка. Хоча не єдина. Разом із тим, це дуже місткий символ, присутній у європейській літературі від найдавніших часів. Може, це архетипний образ. Цим образом містичної, вогненної Троянди завершується «Божественна комедія» Данте, її пелюстки — це душі праведників, а найвища пелюстка — Діва Марія. Але це невичерпна тема. Я вкладав до цього символа власні значення. Найповніше — у вже згаданій поемі «Для троянди».
Т. Д.: «Келія Чайної Троянди», яка має формальні ознаки щоденника, може слугувати своєрідним ключем до відчитування додаткових смислів у поетичних текстах? У тій же збірці віршів «Символ Троянди»?
К. М.: Ні, я би пропонував зворотній процес: якраз «Для троянди» та інші мої трояндові вірші можуть допомогти краще зрозуміти «Келію…». Адже щоденник — це запис поточних подій і рефлексій, а вірш — це вже концепція, ідея, сполох, який просвітлює присмеркову назагал буденну свідомість. «Символові Троянди» не поталанило, там через технічний дефект випав однойменний вірш, який і дав назву всій книзі. Але він є в «Нічних пастухах буття».
Т. Д.: Частина літераторів дотримується думки, що письменнику шкодить ґрунтовна філологічна освіта, оскільки він втрачає свою автентичність, природність, «компонує» твори. В. Стус послуговувався термінами «віршоскладач» та «поет». А з Вашої точки зору, за допомогою філологічної ерудиції ймовірно зімітувати талант?
К. М.: Кому шкодить, кому допомагає. Талант неможливо симулювати, його або мають, або ні. Однак буває, що ті, хто позбавлений яскравого таланту, пишуть цілком стерпні, технічно довершені вірші. У нас у Літературному інституті було багато саме таких поетів. І їм допомагала якраз філологічна викшталтуваність.
Т. Д.: У «Келії Чайної Троянди» Ви описуєте власний процес творчості; чи продовжують приходити до Вас вірші — «як літні дощі» (за тим же Василем Стусом)?
К. М.: Часом навідуються. Але я не завжди їх записую. Як і Стус. Записати вірш означає поневолити його. Це капіталістичне бажання.
Т. Д.: Це рідкісне поєднання: Ваша поезія «герметична» й завдяки пісенним текстам популярна в так званого «масового читача». Хто виконує Ваші пісні, пише до них музику?
К. М.: Музику й слова я пишу сам, довший час виконував свої пісні самостійно. Потім за них узявся Віктор Морозов. Він їх добре аранжував і видав у Канаді цілий диск, «Треба встати і вийти» (2000 р.). Віктор приятелює з Пауло Коельо, автором «Алхіміка» та інших знаменитих романів, і подарував йому цей диск. Тож тепер Коельо часом наспівує: «Oh, my dear Ukraine, my love», — одну з моїх пісень. Як бачите, не все так безнадійно з тією бабою Україною. Між іншим, Морозов був першим, хто почав співати славнозвісну пісню «Вона», після того, як я поїхав зі Львова. У нього вона має більш романсову форму, як і в мене. А потім її зробив Тарас Чубай із «Плачем Єремії» — в іншому, роковому аранжуванні. «Плач Єремії» виконує ще кілька пісень на мої слова: «Срібне поле», «Ти втретє цього літа зацвітеш…» та інші. Канадський співак Марко Андрейчик також зробив пару цікавих пісень на мої слова, зі своєю групою «Їжак». Я сам був приголомшений, що такий дійсно герметичний вірш як «Вона танцює зараз на терасі…» можна співати! Марко, окрім того, філолог, він перекладає англійською мій роман «Вечірній мед». Зараз ми з Морозовим знаходимося приблизно посередині роботи над новим альбомом «Армія Світла». А Чубай записує відеокліп «Зоря на ім'я Марія», музика його, дуже гарна, слова мої.