Дівчинка з Землі
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дівчинка з Землі». Краткое содержание книги:
— Я тебе візьму на руки і триматиму, як кошеня.
— Краще поклади в сумку, — порадив Рррр.
— Гаразд, я візьму сумку. Все одно треба балон із вакциною брати. Без нього нам робити нема чого.
— Тоді збирайся, а я побіжу до себе.
— Чого?
— Я візьму гроші — у мене в лабораторії є їхні гроші. Нам же доведеться квиток купувати. А ще я собі зроблю хвоста і роздягнуся. Не буває ж кошенят у комбінезонах. Хоч мені й не хочеться ходити по чужій планеті голим, та що вдієш?
— Нічого, ти не дуже голий, — підбадьорила Аліса. — Ти ж увесь шерстяний і пухнастий.
— Спасибі, — пискнув Рррр. — У нас із тобою різні погляди на однакові речі.
І він зашарудів по пилюці, побіг до свого намету.
Аліса натягла комбінезон, потім прокралася в намет і зняла з цвяха балончик із вакциною.
Громозека спав. Він голосно дихав, і щупальці його звисали з широкого ліжка додолу.
Далі Аліса розшукала свою сумку, поклала туди светр і балон. Потім подумала трохи й вирішила, що в комбінезоні їй їхати в минуле не варто. Вона знайшла в чемодані своє плаття, якого ще не надівала, й перевдяглася. Громозека досі ще спав.
Та коли вона вже збиралася йти й огледілася, їй здалося, що одне око Громозеки розплющене.
— Ти не спиш? — прошепотіла вона.
— Сплю, — прошепотів у відповідь Громозека. — Светра не забула?
— Ні, — здивувалась Аліса.
Вона постояла ще якусь хвильку, але Громозека міцно спав. Може, їй здалося, що вона щойно з ним розмовляла? Вона вийшла з намету.
— Усе гаразд? — почувся шепіт.
Аліса нахилилася і при місячному сяйві побачила біля своїх ніг пухнасте кошеня з коротким хвостом.
— Ти з чого хвоста зробив? — пошепки спитала вона археолога.
— У мого сусіда по намету є шуба на хутрі. Він завжди з мене глузував, що його шубу зроблено з моїх братів, — такий у нього невдалий жарт. А от бачиш, знадобилося. Тобі подобається?
— Ти найсправжнісіньке кошеня, — відповіла Аліса. — Тільки шкода, що око в тебе одне.
— З цим уже нічого не вдієш, — зітхнув Рррр. — Доведеться мені якомога рідше висовуватись із сумки. Громозека спить?
— Спить, — сказала Аліса. — Дуже дивно спить. Він мені уві сні підказав — светра з собою взяти.
— Угу, — мугикнув Рррр. Так ніби не повірив, що Громозека спав.
І вони попростували до темної будівлі машинної станції.
12
Аліса натиснула спочатку зелену кнопку. Двері в кабінку зачинилися. Вона зручніше почепила сумку через плече і притиснула маленького археолога до грудей. Рррр замружився.
— Не турбуйся, — заспокоїла його Аліса. — Все буде гаразд.
Вона натисла білу кнопку.
І потім червону.
І відразу ж її огорнув туман, голова запаморочилась, лабораторія зникла, і стало зовсім незрозуміло, летить вона чи стоїть, — ні стін, ні стелі, ні підлоги, тільки якийсь незбагненний рух, що кружляє і мчить уперед.
Аж ось поштовх, знову туман довкола.
Туман розтанув.
Вже настав ранок. Аліса стояла на тому самому місці, де щойно була станція, та тільки ніякої станції, ніякого наметового містечка і сліду не було.
Навколо розкинувся зелений луг, далі починався лісок, за яким виднілися дахи. Дахи були саме там, де археологи розкопали містечко. І все це неабияк дивувало, бо щойно це саме місто було пустельне, без дахів і шибок у вікнах. І не було дерев, і не було трави. А небо було таким самим. І пагорб таким самим.
— Ти мене мало не роздавила, — почувся слабенький голос, і Аліса здригнулася від несподіванки.
Й відразу ж збагнула, що міцно притискає до грудей маленького археолога.
— Мені нема чим дихати, — пробурчав Рррр. — Відпусти мене по ки що на волю. Важко буде мене весь час у сумці тягати.
Аліса розтулила руки — зовсім забула, що археолог не кошеня. Археолог упав на землю і застогнав.
— Ой, пробач! — мовила Аліса. — Я геть розгубилася.
Рррр потер забиту ногу й відповів сердито:
— Губитися нам нема коли. Йдемо в місто. Поїзд без нас піде. Ході вийде, що ми сюди марно прилетіли.
— А раптом машина помилилася? Раптом корабель не сьогодні прилітає?
— Машини не помиляються, — заперечив археолог і побіг по траві до міста.
Аліса йшла позаду. Вона зірвала ромашку й понюхала її. Ромашка нічим не пахла. Над Алісою закружляла бджола.
— Іди геть, — прогнала її Аліса і відразу ж подумала, що коли їй нічого не вдасться зробити, то через тиждень тут не буде жодної живої душі — ні бджіл, ні людей, ні навіть дерев.
Археолог першим вибіг на вузеньку стежину.
— Не затримуйся, — знову пробурчав він і махнув хвостом.