Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
Інкури вже звикли до нової землі. Своє стійбище вони обнесли високою огорожею. Тепер майже в кожного мисливця був кінь, і кожен інкур знав таємницю вогню. У стійбищі в загоні вже жили приручені кози й свині. Про те подбала Іка.
Лихо підкралося несподівано, і сталося це саме тоді, коли в степу зацвіли маки.
Майже щодня Іка виходила із стійбища і обережно пробиралася лише їй відомою стежкою. Зупинялася біля густого чагарника, розгортала віття і опинялася в печері. То поки що була її таємниця, як колись та, перша, печера. Іка мовчала про неї, щоб їй ніхто не заважав. Тут стіни були гладенькі-гладенькі, і на них зручно було дряпати різцем. Сіроока вже давно мережила їх.
То дарма, що її мережіння зараз ніхто не розуміє. Прийде час, і люди зрозуміють, бо ж вона хоче розповісти про них, про їхнє переселення у цей чудесний край, в якому житимуть вони і їхні нащадки.
У перший день, коли розцвіли маки, Іка принесла в печеру багато квітів. Іка любила маки, бо вони нагадували їй милу далеку Країну Теплих Вітрів. Розсипала квіти на долівці і зразу взялася до роботи.
Того дня Іка розповідала про перемогу Руса над одновухим ремкахом.
Час минав непомітно. Сіроока забула про нього.
Та ось у печері потемнішало.
«Пора вже повертатися, — подумала вона. — То сонце ховається у Великому Озері».
Поклала крем’яного різця в торбинку, в якій завжди носила його. О, він багато послужив їй, он як стерся. А зараз аж гарячий від роботи. Це дарунок її батька. Ще він учив її карбувати ним на камені.
Обернулася до виходу, щоб іти, і похолола: загородивши собою весь вхід, прямо перед нею, звівшись на задні лапи, стояв Одновухий. Печера сповнилась смородом.
Той сморід Іка пам’ятала від того дня, коли вона і Рус поселилися в печері ремкаха. І довго той дух тоді не вивітрювався.
«Прийшов помститися за свою поразку», — майнуло в її голові, і вона ступила назад, але наткнулась на стіну. Рятунку не було…
Знайшли Іку вже другого дня. Допомогли розшукати її поламані кущі та витолочена трава біля тієї незнаної досі печери. Іка лежала з розтрощеною головою на зів’ялих маках.
Інкури мовчки оточили загиблу, а Рус уважно оглянув печеру. На кам’яній долівці він побачив слід звіра і зрозумів, що тут скоїлось. У цій печері побував Одновухий.
— Це ремках накоїв! — вигукнув Рус.
— Ремках убив Іку!.. — луною повторили інкури і потрясли над головами своїми списами.
— Добудемо ремкахову шкуру для Іки!.. То буде останній дарунок інкурів… — із запалом запропонував Дужий Вепр.
День і ніч не поверталися стомлені мисливці у стійбище…
А в цей час Оп не виходив з печери Рудого Тура, робив усе необхідне для поховання Іки. У горщику на священному вогні старий варив якісь трави і квіти маків.
Він без упину бубонів заклинання. Згодом перелив густу пахучу рідину в інший горщик та ще кинув туди спеченого на священному вогні невеликого птаха. Це їжа для Іки, яка переселиться у Країну Вічного Життя. Той горщик з їжею простоїть ніч у печері, а потім його поставлять небіжчиці.
Оп усе робив так, як свого часу навчила його сіроока Іка.
Покінчивши з їжею, він заходився витесувати з пісковика Володаря Степу. Це буде довічний вартівник на могилі славної чужинки.
Уже пізно увечері спустився Оп у стійбище і сказав інкурам, що Рудий Тур велить їм поховати Іку на березі Великого Озера.
А на світанку повернулися з полювання мисливці. Вони були дуже стомлені, але виконали свою обіцянку — принесли шкуру ремкаха, який забрав у Іки життя. У ремкаха бракувало одного вуха.
На стрімкому березі Великого Озера, яке щодня ковтало сонце, стояли інкури. На їхніх лицях була скорбота. Вони не зводили з Опа очей. Ось старий спустився у невеличку яму — вона була йому по груди. Йому подали шкуру Одновухого. Оп простелив її на дні хутром догори і зверху посипав білою глиною. Шестеро дужих інкурів — кращих мисливців — уже несли до тієї ями тіло Іки, загорнуте в сайгачу шкуру. Померлу спустили, Оп підігнув їй ноги — так Іка народилася, так вона лежатиме, аж доки переселиться в Країну Вічного Життя. Біля голови поставив горщика з їжею. Поклав крем’яного різця, глиняного бичка і священного каменя, що співав, як птах. З цим каменем вона з’явилася у стійбищі інкурів, з ним вона й піде від них. Тепер посипав тіло небіжчиці червоною фарбою. І біла фарба, і червона — то символи: біла означає сонце, а червона — вогонь. Без сонця ніщо не може жити, а вогонь захистить Іку від злих духів і хижих звірів на шляху в інший світ. Нарешті чоловіки принесли водяної трави, що росте у Великому Озері, тільки тепер її висушило полуденне сонце.