Гіркий дим. Міст
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гіркий дим. Міст». Краткое содержание книги:
Повість «Міст» — оповідь про долю п’ятьох учасників розвідувально-диверсійної групи, яка здійснила сміливий рейд по фашистських тилах під час Великої Вітчизняної війни.
— Поліцайська морда… Я б його зараз! — Дубинський поправив на грудях автомат.
Вигук Дубинського якось згладив неприємне враження від його агресивності. Цимбалюк усміхнувся й мовив розважливо:
— А ти думав, що поліцай цілуватиметься з тобою? Ми пішли, а він доповів куди треба: зупинялися п’ятеро, на двох сухої нитки не знайдеш… І це через кілька годин після вибуху на переправі… Тепер жандарми й есесівці знають навіть наші прикмети…
— Годі! — Дорош переклав парабелум у зовнішню кишеню плаща. — Вперед, хлопці, і не ловити гав!
Коли вони рушили, Котлубай наздогнав лейтенанта, прошепотів схвально:
— Молодець, Миколо! Правильно вирішив.
Дорош скосив на нього хитрі очі. Удав, ніби не зрозумів.
— Ти про що?
— Облиш, Колю… Про Сугубчика.
— А що мені залишалось? До того ж, бачиш, той обозник виявився порядним.
І знову Цимбалюк вів групу, що розтяглася ланцюжком. Ліс почав рідшати, попереду блиснуло озеро. За ним лежав путівець — той самий, який пройшли танки фон Зальца і який міг би вивести їх до Трубничів. Найкоротший шлях, але для розвідників тепер він був заказаний.
Дорош зупинив групу. Лейтенант вирішив обійти озеро з півночі по дрібноліссю, але перед цим трохи перепочити й поснідати. Спустилися в неглибокий байрак і ледь не наскочили на есесівську засідку. Слава богу, Цимбалюк перший помітив солдатів. Він упав за кущ, махнувши товаришам, і обережно відповз назад. Почали радитись.
Есесівці зайняли гарну позицію — на крутих схилах байраку. Якби сержант вчасно не помітив їх, розвідники попали б під перехресний вогонь, і навряд чи хтось залишився б живий. Але іншої дороги не було. Праворуч — болото, ліворуч — мочарі з рідкими кущами: туди тільки сунься — перестріляють, мов куріпок.
Дорош одразу збагнув, що справи їхні кепські. Мали тільки два варіанти: непомітно відступити з байраку й спробувати обійти село з другого боку або атакувати есесівців і прориватись тут.
Лейтенант обрав другий варіант: на південь від села вони теж могли наразитись на есесівську засідку. Подумав і шепнув Цимбалюкові:
— Треба примусити есесівців спуститися в байрак. Ти з Дубинським поповзеш зліва по самому краю. Тримайтесь весь час вгорі, а ми втрьох зайдемо з правого боку… І зженемо їх вогнем униз. Давайте, хлопці!
Навіть гілка не колихнулася за Цимбалюком і Дубинським. Дорош подивився їм услід і кивнув Котлубаю та Сугубчику.
Вони відповзли до густих кущів, де есесівці не могли побачити їх, і піднялись на самісінький край байраку. Тепер усе залежало від їхньої витримки і обережності: слід було якомога ближче підповзти до ворожої засідки, потім разом з Цимбалюком і Дубинським раптово відкрити вогонь, зігнати есесівців на дно байраку й знищити їх.
Нарешті Дорош помітив двох гітлерівців. Вони лежали горілиць метрів за сімдесят. Курили й сміялись. Далі підповзати до них було ризиковано, та Дорош усе-таки зважився: з сорока метрів вони зріжуть оцих двох першою ж чергою, і це дасть їм відчутну перевагу в бою.
Лейтенант наказав Сугубчикові лишитися на місці й прикрити їх, а сам із Котлубаєм поповз далі. Оці кляті тридцять метрів вони повзли хвилин десять, черепаха й та посувається швидше.
Тепер Дорош уже добре бачив есесівців, їх було двоє: один рожевощокий, зовсім ще молодий, другий трохи старший, з вусиками, схожий на Гітлера.
Розвідники приготували автомати й причаїлись, чекаючи Цимбалюкового сигналу.
Нарешті почувся спів іволги — сержант подав сигнал. Дорош натиснув на гачок, і автомат застрибав у нього в руках. Двоє есесівців навіть не встигли підвестися, прошиті кулями. Але зліва відкрила сильний вогонь основна група гітлерівців. Там заколихались віти, Котлубай послав у кущі чергу й таки влучив, бо затріщало гілляччя, й важке тіло покотилось по крутому схилу.
Тепер есесівці, певно, побачили розвідників. Кулі зрізали віти над самими їхніми головами, і Дорошеві та Котлубаєві довелося відповзти назад. У бій вступив Сугубчик. «Молодець, — подумав Дорош, — вчасно прийшов на допомогу».
Кулі перестали свистіти над головою Дороша, і лейтенант висунувся зі свого прикриття. Побачив, що один з есесівців підвівся з кущів і кинув гранату. Дорош випустив чергу, кулі відкинули есесівця на спину, й тільки тоді лейтенант збагнув, що зараз десь поряд має вибухнути граната.
Вибуху не почув, тільки щось боляче штрикнуло в руку. Перегодя підвів голову. З протилежного боку байраку бив автомат, а з-за кущів відповідали йому рідкі постріли. Стрілянина вщухла якось одразу. Дорош підвівся і побачив Дубинського, який махав руками й подавав якісь незрозумілі знаки.