![Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/0/8/4/samotnij-mandrivnik-prostue-po-samotnij-dorozi-romanizovani-biografii-opovidannya-roman-download.jpg)
Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]
- Автор: Домонтович Віктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Спадщина
- ISBN: 978-966-2685-12-1
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]». Краткое содержание книги:
В. Вересаєв один із перших зазначив у Пушкіні цю рису двоїстих «протиставлень», що відзначає, як ми додамо й собі, всіх письменників тієї доби. У поезіях Пушкіна «Когда в обьятия мои» і особливо «Нет, я не дорожу мятежным наслажденьем» — голий, майже фізіологічний опис статевих актів. А тим часом читаєш — і дивуєшся: як це сталося, що голу фізіологію перетворено в таку красоту? Життя, жінка, кожна життєва подія й річ — усе викликало в Пушкіні враження діаметрально протилежне тому, яке він згодом відображав у поетичній переробці. Життя його могло бути в бруді, поті, блювотині, в нудьзі, одчаї, скаженині, злості, цинічне, суєтне, метушливе, легковажне життя, до божевілля засліплене пристрастями, а в поезії воно було чисте, незрівняно мудре й спокійне. В липні року 1825 в Трігорському Пушкін бачився з А. П. Керн. Була це «баринька» не дуже суворих нравів. У листах до приятелів шанував її Пушкін ім’ям «вавилонської блудниці», а в поезії «Я помню чудное мгновенье» він цю «вавилонську блудницю» з піднесенням називав «гением чистой красоты». В житті вона «вавилонська блудниця», а в поетовій мрії — «гений чистой красоты».
Своїй приятельці Є.М. Хітрово писав Пушкін:
— Я найбільш боюсь порядних жінок і піднесених почуттів. Хай живуть гризетки — це значно швидше і значно зручніше. Хочете, щоб я говорив з вами одверто? Може, я витончений і цілком порядний у своїх писаннях, але моє серце зовсім вульгарне.
На обіді у Погодіна навесні року 1829, де були С. Т. Аксаков, Пушкін, Міцкєвіч та інші, Пушкін тримався, за свідоцтвом С. Т. Аксакова, так гидко, так огидно, що Міцкєвіч двічі мусив був сказати:
— Панове! Порядні люди і на самоті, і самі з собою не говорять таких речей.
У листі до Дельвіга, описавши Бахчисарай, Пушкін розповідає, що він приїхав до Бахчисарая хорий, в лихоманці і відчув велику прикрість від того, що зовсім занедбаний ханський палац руйнується, а славетний фонтан описує так: «Ввійшовши до палацу, побачив я зіпсований фонтан; з іржавої залізної рурки краплями падала вода». В поезії ж своїй Пушкін описує «немолчный говор» цього фонтану, згадує, як «серебряная пыль» «кропила его» «росою хладной» і що він з відрадою слухав його плюскіт.
У людей тієї просвітительної доби, у Пушкіна, у Куліша, в Новаліса, думка стояла в центрі їхнього світовідчування, й її було захищено від будь-яких впливів зовнішніх обставин, їхня уява була відокремлена од реальности. «Думка керує всесвітом». Кохання живе в уяві людини, а об’єкт кохання дано випадком. Немає жодної ваги, на який саме предмет оберне людина ілюзії свого кохання.
Ось перед нами та, що її кохав Новаліс, 13-літня дівчинка, малописьменна, з пальцями, замазаними в чорнило, звичайнісінька дівчинка в фартушці, подібна до всіх інших дівчаток її років. Вона балакала, сміялась, чесала волосся, їла недоспілі овочі і ще продовжувала гуляти в ляльки. В зошитах Новаліса є нотатки про неї: «Вона любить суп з овочів, печення, зелені боби, пиво й вино». Вона боїться мишей і павуків. Вона боїться привидів. «Вона дуже любить усе благопристойне. Її іноді карають. Вона запальна й чутлива. Любов Новаліса часто її дратує. Вона холодна. Вона гарна господиня. Одного разу без чужої допомоги вона хотіла затримати злодія. Вона любить слухати, як розповідають. Вона надзвичайно затайлива». Так характеризує Новаліс свою наречену, дівчину, як бачимо, досить банальну.
Тимчасом вся поезія Новаліса, така глибока, своєрідна, витончена, містична й прозора, зосереджується в постаті цієї дівчини.
Писати для Новаліса було писати про неї.
Символи Новалісової поезії — символи Софії.
— Природа жінок здається нашим мистецтвом, а наша природа — їхнім мистецтвом. Вони індивідуалізують, а ми узагальнюємо! — казав Новаліс.
Стримані й холодні люди завжди вважають себе за надто вільних; люди дисципліновані й тверезі — за неврівноважених і сп’янілих мрійників. Алогічні ілюзорності їх ваблять якнайкраще й найпринадніше в світі. Хистка життєва безладність спокушує їх погрозою катастрофи.
— Нахаба!
— Юрод!
— Дон Жуан! — так уявляв себе Куліш.
Він певен був, що він здібний на кожний ґвалтовний вчинок, що в нього ледача й фантастична натура, що він розпусник, і для нього нічого не варто звести з пуття дівчину. Він казав про себе, що він, мовляв, ладен задля задоволення любовного бажання все кинути, з усім розірвати, життя своє й долю знищити, аби тільки довести своє. Нема, мовляв, на світі жодної химери, якої б він не вимізкував і не спробував би здійснити. Жодна нестримна необачність не спинить його. На всьому світі тільки він такий необачний, такий юродивий, такий безмежно вільний!.. Новий Кирило Тур!