Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
«Так, я дуже добре її пам’ятаю».
«Тоді, може, пам’ятаєш і одну цікаву деталь?»
«Що ви маєте на увазі?»
«У мене було десь із чверть мільйона, чи не так?»
«Принаймні так говорили».
«Але грошей тих так і не знайшли, еге ж?»
«Ні».
«То як ти гадаєш, де вони?» — спитав він.
«І гадки не маю», — відповів я.
«У мене в руках! — вигукнув він. — Богом присягаюся! У мене більше фунтів, ніжу тебе волосся на голові. А коли ти маєш гроші, синку, й знаєш, як ними треба орудувати, то можеш робити, що схочеш. Чи не думаєш ти, що людину, яка здатна робити, що схоче, залякали так, що вона згодиться просиджувати штани в цьому смердючому трюмі, у цій старій запліснявілій труні на китайському чайному суденці? Ні, сер, така людина найперше потурбується про себе й приятелів. Можеш їй довіритися! Тримайся цієї людини та ще Біблію поцілуй за те, що тебе взяли на буксир».
Спершу я нічого не розумів, але невдовзі він влаштував мені іспит, змусив заприсягтись і розповів, що на судні готується змова щодо підкупу команди. Дюжина в’язнів прилучилася до неї ще до того, як ми опинилися в морі; Прендерґаст був ватажком, а гроші його слугували для них рушійною силою.
«У мене є товариш, — сказав він, — винятково чесна людина, й це чистісінька правда. Гроші зараз у нього, а де він сам, як ти гадаєш? Він священик на цьому кораблі — священик, еге ж! Він з’явився сюди в чорному вбранні, з фальшивими паперами й з такими грошима в гаманці, за які тут можна купити все, що хочеш. Команда йому тіло й душу віддала б. Він купив їх усіх разом за готові гроші, тільки-но вони найнялися. А ще він підкупив усіх вартових та Мерсера, другого помічника. Він і самого капітана підкупить, якщо треба буде».
«Що ж тоді нам робити?» — спитав я.
«Що робити ? — перепитав він. — Зробити червоне вбрання тих вояків іще червонішим, ніж його пошив кравець».
«Але ж вони озброєні», — заперечив я.
«Ми теж озброїмося, друже. На кожного маминого синка буде по парі пістолів, і якщо ми не зможемо здобути цей кораблик з усією командою, то нам зостанеться хіба що вступити до інституту шляхетних дівчат. Поговори зі своїм сусідом зліва й прикинь, чи можна йому довіряти».
Я зробив це й з’ясував, що інший мій сусід — юнак такого самого становища, як і я, теж винний у розтраті. Прізвище його було Еванс, але потім він, як і я, змінив його; нині це багатий і поважний чоловік, що мешкає на півдні Англії. Він був готовий прилучитися до змови, бо вважав це за єдиний порятунок для нас, і не встигли ми вийти з затоки, як про нашу таємницю дізналися всі в’язні, крім двох. Один із них був недоумкуватий, і ми не мали до нього довіри; другий слабував на жовтяницю й нічим не міг стати нам у пригоді.
Спочатку ніщо не заважало нам заволодіти кораблем. Команда була з самих зарізяк, немовби навмисне підібраних для такої справи. Гаданий священик приходив до камер сповідати нас і приносив чорну торбину, де начебто лежали духовні книжки; він приходив так часто, що третього дня у кожного з нас лежали під койкою напилок, пара пістолів, фунт пороху й двадцять куль. Двоє вартових були Прендерґастовими агентами, а другий помічник — його правицею. Капітан з двома іншими помічниками, двоє вартових, лейтенант Мартін, вісімнадцять вояків та лікар були на супротивному боці. Не збуджуючи в них ані найменшої підозри, ми вирішили без усяких осторог здійснити раптовий напад уночі. Проте стався він набагато скоріш, ніж ми сподівались, і відбулося це так.
Одного вечора, третього місяця подорожі, лікар зійшов у трюм до хворого в’язня і, поклавши руку на койку, намацав там пістолі. Якби він промовчав, справи наші були б кепські, але чоловічок він був нервовий, отож здивовано скрикнув і зблід так, що хворий усе зрозумів і миттю кинувся на нього. Не встиг той здійняти тривогу, як був уже прив’язаний до койки з заткнутим ротом. В’язень відімкнув двері, що вели на палубу, і всі ми ринули туди. Двох вартових застрелили, те саме зробили і з капралом, який вибіг подивитися, що сталося. Біля дверей кают-компанії стояли два вояки, але їхні мушкети були, мабуть, незаряджені, бо вони жодного разу в нас не вистрілили, а поки взялися за багнети, ми самі їх уколошкали. Потім ми підбігли до каюти капітана, але тільки-но відчинили двері, як усередині гримнув постріл; капітан сидів, схиливши закривавлену голову на пришпилену до столу мапу Атлантичного океану, а поряд стояв священик і тримав у руці пістоль, з якого курився димок. Двох помічників капітана схопила команда, і все, здавалося, було скінчено.