Небезпечнi мандри
- Автор: Адамс Ричард
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0401-8
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Небезпечнi мандри». Краткое содержание книги:
Кожна сторінка дихає такою любов’ю до пухнастих мандрівників, що читач мимоволі переймається високогуманiстичним пафосом автора: життя на Землі можливо зберегти лише за умови гармонійного, рівноправного співіснування «дикої» природи та людської цивілізації.
На пошуки чужинського загону були негайно вислані інші патрулі, але вони тільки з’ясували, що північани перейшли залізницю і щезли в південному напрямку. Генералові було нестерпно прикро, що якісь заброди пройшли так близько від Ефрафи й не були схоплені. Навіть зараз тих кролів можна було б наздогнати й забрати в полон, якби пошуки очолив по-справжньому винахідливий і заповзятий офіцер. Це міг би зробити хіба що кріль з ініціативою та досвідом… як от капітан Горицвіт! Адже патрулі рідко заходили в той край мочарів, що біля річки, за залізницею, і та місцевість була досі майже необстежена… Чи піти туди самому? Але це ризиковано: не можна лишати колонію з такою ослаблою дисципліною без генеральського нагляду. І Горицвіта ніяк не випадало туди послати. Ні, хоч як це лютило генерала, але поки що доводилось забути на час про порушників кордону!
Найперше слід було поповнити втрати в Оуслі — бажано б вибрати для цього таких кролів, що вміли б безжально придушити будь-яке невдоволення, що могло спалахнути в колонії. Що ж! Доведеться підвищити у званні кращих із нижчих чинів!
Продовжуючи подумки розглядати цю проблему під різними кутами зору, генерал відповів на привітання капітана Кервеля.
— Які у тебе вартові, Кервелю? — спитав він нарешті. — Може, я знаю декого з них?
— У мене добрячий народ, пане! — відповів Кервель. — Ви ж, мабуть, пам’ятаєте Майорана? Ви брали його з собою в патруль за гінця. А ще, мабуть, ви знаєте Пристрітника.
— Авжеж, я знаю їх, але з них не вийде офіцерів, — мовив Звіробій. — А нам треба кимось замінити Гірчицю й Мальву — ось до чого я веду!
— Це непроста справа, пане, — сказав Кервель. — Такі кролі самі собою не вискочать із трави!
— Треба, треба, щоб вискочили звідкілясь! — вів своєї генерал. — Ти б краще помізкував над цим! Як щось надумаєш — скажи мені. А зараз я хотів би обійти твої пости. Ходім!
Але не встигли вони рушити, як до них наблизився третій кріль — той самий Горицвіт, про якого щойно згадував генерал. Головним обов'язком Горицвіта було обходити вранці й увечері околиці Ефрафи й доповідати про все нове: про свіжі сліди трактора в грязюці, послід кобця чи про розкидане по полю добриво. Чудовий слідопит, Горицвіт добачав усе. Це був один із небагатьох кролів, яких генерал щиро шанував.
— Ти до мене? — спитав Горицвіта Звіробій.
— Так, пане! Дозвольте доповісти: ми захопили й привели глессіля! — випалив Горицвіт.
— Де ж ви його схопили?
— Біля арки, пане.
— Що він робив?
— Він заявив, пане, що йде здалека з метою приєднатися до Ефрафи! Ось чому я подумав, що, може, ви захочете глянути на нього.
— Він сказав, що добровільно хоче до нас приєднатися? — вражено перепитав генерал.
— Саме це він стверджує, пане!
— Може, хай Рада займеться ним завтра?
— Як вам завгодно, пане! Тільки він мені здався незвичайним кролем. Я б навіть сказав, він може виявитися дуже корисним, — сказав Горицвіт.
— Гм! — зронив генерал, міркуючи. — Ну, гаразд! Хоч у мене й сутужно з часом… Де він зараз?
— Біля Крікси, пане! — Кріксою кролі називали обросле деревами перехрестя двох путівців. — Коло нього двоє моїх патрульних.
Звіробій неквапливо попрямував до Крікси. За ним рушив Горицвіт, а Кервель зостався на своєму посту.
Крікса о цій порі вся була зеленою сутінню, і тільки зрідка червонясті промені призахідного сонця моргали крізь листя, яке ворушив вітерець. На дальшій стороні путівця під кущем бузини стояли двоє поліцаїв, а між ними сидів чужий кріль.
Звіробій збагнув одразу, що мав на увазі Горицвіт. Прихідько був великий кріль, важкий, але енергійний, із суворим і несхитним поглядом і зовнішністю загартованого бійця. На голові в нього росла якась дивна, густа чуприна. Він дивився на Звіробоя спокійно і немов оцінюючи — такого самовладання генерал давно не бачив.