Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
На межі процесуального і матеріального права знаходяться правові норми, що визначають правовий режим аналогії закону і права, тому такі правові норми закріплюються не тільки в процесуальних кодексах (ч. 8 ст. 8 ЦПК; ч. 7 ст. 9 КАС), а і в Цивільному кодексі (ст. 8).
Правові норми, що визначають способи захисту прав судом, включаються і до кодексів, що визнаються законодавчими актами матеріального права (ст. 16 ЦК; ст. 20 ГК; ст. 18 СК; ст. 152 ЗК), і до Цивільного процесуального кодексу (ст. 4). Необхідності в таких повторах не було б, якби було кращим розуміння того, що із положень, які закріплюють правові норми певної галузевої належності, випливають і за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки при тлумаченні виявляються правові норми, які логічно закріплюються в цих же положеннях.
§ 45. Спеціальні правові норми і спеціальні правила
За винятками, коли в законі зазначається на те, що всі встановлені ними норми є спеціальними або коли закон як нормативно-правовий акт має вузьку сферу дії, що обумовлює спеціальний характер правових норм, які ним встановлені, під терміном «спеціальний закон» розуміється «спеціальна правова норма». Припустимо вживати термін «спеціальне правило», маючи на увазі що поняття правової норми і правила співвідносяться як видове і родове. Вживання терміну «спеціальний правовий припис» також є припустимим, якщо із контексту видно, що йдеться не про правовий припис як частину правової норми, а саме про правову норму. Терміни «спеціальне нормативне положення», спеціальна стаття» вживати не слід, бо виявити спеціальне нормативне положення або спеціальну статтю неможливо. Це є можливим тільки після того, як із нормативного тексту була побудована (сконструйована) правова норма. Припустимо вказувати на спеціальне нормативне положення, спеціальну статтю, якщо при цьому не виникає сумнівів у тому, що при цьому мається на увазі спеціальна правова норма, встановлена відповідною статтею чи іншим відповідним нормативним положенням. У такий спосіб текст правового акта, зокрема судового рішення, дещо втрачає логічну точність, але ж із нього можна дізнатись, якою є думка автора тексту. Разом з тим, належало б більш рішуче протистояти вульгаризації мови юридичних документів. Словосполучення «норми Конституції», «закон регулює правовідносини» увійшли до Конституції України, до законів, до наукових творів провідних науковців-юристів, хоч коректними є вислови «норми конституційного права», «правові норми, встановлені Конституцією України», «положення Конституції», «закон регулює відносини», «закон поширюється на правовідносини».
1. Життя є складним, тому не завжди вдається ходити манівцями. Обставини часто змушують ходити навпростець. Інколи не вистачає волі навіть тоді, коли протистояти цим обставинам є цілком можливим. Такі твердження є справедливими стосовно і юридичної науки, і правотворчості, і правозастосування, а від студента уже більше нічого і не вимагається, ніж багатослівні загальні міркування та викладення натяками основного змісту питання, яке він висвітлює. Підчас складається таке враження, що скоро будемо переходити на «пташину мову». Судові рішення також часто перетворюються в розлогі реферати на тему загальних знань, які доповнюються натяками в тій частині, у якій суддя прагне дати відповіді на доводи сторін в обґрунтування позовних вимог чи з метою їх спростування. Звертає на себе увагу і наука, де прості і доступні висловлювання стали оцінювати як нетеоретичні, а тому і неприйнятні. Натомість навіть назви докторських дисертацій — наукових праць, що претендують на оцінку як такі, що мають вищий науковий рівень, перестають відповідати нормам української мови і логіці людського мислення: беззмістовність дослідження прикривається ускладненням термінології і викладення наукового тексту. Це — міркування на тему сучасних проблем юридичної науки і практики правотворчості і правозастосування.
Проте не відповідало б дійсності твердження про те, що вельми умовні терміни «загальний закон», «спеціальний закон» вперше введені в науковий і нормативний обіг українськими науковцями та правотворчими органами. Так склалось впродовж тривалого часу, тому слід враховувати, що термінами «загальний закон», «спеціальний закон» зазвичай позначаються загальні і спеціальні правові норми, під якими в контексті цього видання слід розуміти сконструйовані із положень нормативно-правових актів логічні судження імплікативного типу, які складаються із гіпотези і диспозиції. Виокремлення гіпотези і диспозиції є необхідним для з’ясування питання про те, співвідносяться дві правові норми як загальна та спеціальна чи їх співвідношення є іншим. Виокремлення диспозиції є необхідним для того, щоб з’ясувати, чи є правові норми, колізію між якими слід вирішувати, сумісними чи несумісними. Цим і обумовлюється та обставина, що співвідноситись як загальні і спеціальні можуть тільки правові норми, у структурі яких обов’язково мають бути виокремлені гіпотеза і диспозиція. Тому, принаймні для цілей правотлумачення і правозастосування як загальні і спеціальні слід співпоставляти тільки правові норми.