Андрій Лаговський
- Автор: Крымский Агафангел Ефимович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Ще побалакали трохи про Лаговського, потім покинули.
Другого дня вже й не згадували про нього.
А Лаговський, як очутився, то побачив, що тратить останні моральні сили. Його покривджено… без жалю покривджено!.. І хто покривдив? Його любий Володимир!.. До цього почуття додалося ще й друге. Принциповий ворог традиційних пересудів, Лаговський, одначе, цим разом почував аж несвітський сором, як згадував, що його вдарено кулаком по обличчі.
«Викликати Володимира на дуель, за те, що він мене образив?» — майнула була йому думка.
Майнула. Та тільки на однісінький момент. «Що це! Я кров’ю захотів змивати образу?!» — саркастично спам’ятався він. І йому аж дивно стало, що така антикультурна, дикунська думка могла хоч на момент зародитися в його голові. Ні, про дуель нема чого й міркувати. Краще — все перетерпіти, перемучитися, та й забути і покривду і покривдителя. І рівночасно він — на гіркий жаль собі — почував, що він любить того Володимира, який його так страшенно образив. Любить більше, ніж міг досі того сподіватися. Любить навіть сильніш, ніж давніше був любив!
Один-однісінький був би певний спосіб, щоб справді загладити ту кривду, яку йому заподіяно, і тим «змити образу». Це — коли б Володимир своєю доброю волею прийшов сюди… та й лагідно сказав би, що йому шкода свого вчинку, що він перепрошує професора, що він до нього такий самий прихильний, як і давніш, улітку, що нічого поміж ними неначе й не сталося…
«А може, він і прийде?! — загніздилася гадка в Лаговського. — Може, прийде?!»
І в стомленій душі збудилася надія… болюча надія… тая неоправданая надія, що мучить душу гірш і лютіш од чистого безнадійного зневір’я.
Що бува тяжче, ніж дожидання? Минув і день, і другий, і третій, а неодв’язна надія шматувала Лаговському серце. Почує він чиїсь ступіні коло вікна, почує він шелестіння поза дверима — кидає працю й надслухує. Йому здається, що затого задзвонить дзвоник і увійде Володимир. І оте напружене дожидання безмірно гірше нервувало професора, ніж недавня тая самота без дожидань, без сподівань, в якій він був доти перебував, доки не одвідав його Володимир.
Вночі Лаговському снилися щасливі сни, ніби Шмідти з ним миряться. Він, утішений, прокидавсь — а тоді по серцю проходив іще зліший палючий біль та одбувалося якесь горіння-тління.
Часом намагався був Лаговський, іще за перших двох-трьох днів, що збігли після події з Володимиром, шукати собі гою через люті міркування про свою, мовляв, вищість, а Володимирову нижчість, йому щастило було на годинку викликати в собі злість проти Володимира — злість, яка, одначе, зовсім добре мирилася з нудьгою за Володимиром. Тая недовгая злість дозволяла йому набиратися деякої недовгої полегкості. Бо він був силувався собі нагадати, що, мовляв, він — інтелігент, а Володимир виявив себе неінтелігентним волосним писарем, малокультурним купецьким прикажчиком. Знов же, пригадував собі професор в усіх подробицях і оповідання Володимирове про те, як цілував він ручку в Корзової. І казав собі тоді Лаговський, що вчинок Володимира — живовидячки огидно мерзенний, а він, Лаговський, дав щиру, благородну оцінку тому вчинкові.
Та цих ліків, і то лиш для декількох моментів, стало Лаговському не більше як днів на двоє. Бо на третю днину вже зовсім не зосталося в душі ніяких почуттів проти Володимира, окрім одного гіркого каяття: «Нащо я довів Володимира до сварки? Нащо я довів до катастрофи?»
Цей покаянний настрій нарешті й запанував над Лаговським — без усякої перерви, без усяких інакших дум.
З лютих, чисто фізичних болів, що гризли серце, професор тоді кидався в ліжко, закопувався грудьми й лицем у подушку, іноді навіть проти своєї волі верещав мов несамовитий, часто реготався й стогнав заразом. Не раз у хаті обертався тоді його вірний лакей — «лічарда» Федір. Він підходив, напував його валеріановими краплями.
— Я покличу доктора? — несміливо спитався він був у свого пана.
— Не смійте! — твердо одказав Лаговський. — Бо я й доктора не пущу і вас прожену, як покличете!
Щодо других Шмідтів, опроче Володимира, то Лаговський думав, що Володимир мав розказати їм, як він ударив Лаговського кулаком в лице.