Аптекарка
- Автор: Нолль Ингрид
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6876-0
- Переводчик: Святослав Зубченко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Аптекарка». Краткое содержание книги:
Важко буде тільки першого разу. А потім — усе як за рецептом. Без каяття, сумнівів та докорів сумління. Головне — не помилитися з дозуванням. Ти ж завжди була хорошою аптекаркою, Гелло? Ти ніколи не помилялася…
Опинившись із ним якось наодинці — Левін якраз повіз газонокосарку в ремонт, — я спробувала пояснити йому скрутне фінансове становище його онука.
Герман Ґрабер, так його звали, кинув на мене сердитий погляд.
— Ви вважаєте мене старим скупердяєм, — мовив він, непомітно (він так вважав) полощучи свою вставну щелепу кавою. — Ви знаєте, що я багатий. Але, мабуть, не знаєте, що цей злиденний онук відправив мій новесенький «мерседес» на брухт. Тож якщо він, виконуючи тут безоплатно якусь дрібну роботу, нарікатиме на це, то я краще складу заповіт на користь якоїсь сироти.
«Це шантаж», — обурено подумала я й поклала йому ще одне тістечко на тарілку, розмальовану альпійськими квітами.
— До того ж відкритим залишається питання, — продовжував він, — чи це дві останні покоївки, чи мій онук повиносили з дому срібло й золото…
Я зашарілася й замовкла.
Здається, Герман Ґрабер цього не помітив, адже в цей момент побачив на шнурівці для білизни, що висіла в саду, чорний бюстгальтер.
На зворотному шляху я вирішила дізнатися від Левіна про той нещасний випадок. Розсердившись, він таки розповів.
— Найпевніше, я був перевтомлений і на секунду відключився. Я тоді якраз повертався з Іспанії, цілу ніч за кермом…
Мені це здалося безвідповідальним.
— Хтось постраждав?
— Не зовсім. «Мерседес» зіштовхнувся з вантажівкою, її причіп перекинувся. І знаєш, чим він був завантажений? Повидлом! Можеш собі уявити, який вигляд мала траса?
— Я тебе питала про постраждалих, а не про повидло.
— Якщо бути точним, то це був сливовий мус.
На якусь мить ми замовкли.
Опісля Левін мав право возити «мерседесом» лише діда, та й то — зі швидкістю черепахи. Користуватися новим «мерседесом» для власних потреб він більше не міг.
— На чому твій дід заробив такі статки?
— Він працював електриком на маленькій фірмі й винайшов якийсь сумнівний проміжний продукт, який пізніше виробляв уже на власному підприємстві. Він розбагатів іще змолоду, а потім сам же й занедбав власну фірму. Коли мій тато помер, дід продав підприємство.
Я знала, що тато Левіна був органістом і, очевидно, мало цікавився процесом фабричного виробництва.
— Твій дід, мабуть, має виховну мету, — сказала я не без зловтіхи.
Левін заперечив.
— Він — садист. Він змушує мене їздити на велосипеді! Усякий інший уже давно б запхав до онукової кишені тисячку.[Ідеться про грошову одиницю, яка у ФРН була в обігу до 2002 року ― німецькі марки та пфеніги. За даними сайту freecurrencyrates.com 1000 марок ― це приблизно 518 євро.]
Ми виїхали на автобан, хоча я б краще обрала романтичну гірську дорогу через Вайнгайм. Як і раніше, мені впало в око, що Левін їхав надто швидко, але цього разу я запанікувала.
— Трішки повільніше, — попросила я. — Ми ж не поспішаємо. До речі, я вважаю дуже благородним з твого боку, що ти відвідуєш діда й без тисячки.
Левін узагалі не зменшив швидкості.
— Через благородність я його точно не відвідую, — сказав він. — Як на мене, то краще б він дав дуба сьогодні, ніж завтра. Але він постійно погрожує змінами в заповіті.
Я не змогла втриматися від зауваження.
— Але останнім часом ти не так уже й часто користувався велосипедом. Тож можеш терпляче дочекатися спадку.
— Аж поки я сам не постарію і посивію. Старий чіпляється за життя. Він так і до ста може дотягти!
Я засміялася.
— Облиш його. Можливо, у тебе ті самі гени й ти теж доживеш до такого віку. До речі, що ти плануєш робити зі спадщиною?
Левін рознервувався ще більше:
— Куплю спортивну машину, подорожуватиму, візьму участь у ралі Париж — Дакар. Хай там як, але мені більше не доведеться виривати гнилі зуби.
Я оніміла. У його планах не було місця ані для професії лікаря, ані для мене.
Наступного вечора я демонстративно залишила його дисертацію на кухонному столі й після тижнів перерви взялася за свою.
Я була дурною куркою: якщо так і далі триватиме, то я й не захищу дисертації та не здобуду можливості займатися науковою діяльністю, і не вийду заміж та не народжу дітей.