Мисливці за головами
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фолю
- ISBN: 978-966-03-6440-0
- Переводчик: Ю. В. Максимейко
- Жанр: Крутые детективы
Электронная книга - «Мисливці за головами». Краткое содержание книги:
Роджер Браун — цілком успішна людина: він «мисливець за головами», працює у рейтинговому агентстві, що займається пошуком спеціалістів для великих корпорацій, має красуню-дружину, яка майже на голову вища за нього, їздить на шикарному «лексусі», мешкає у величезному будинку… Проте у вільний час промишляє крадіжкою цінних картин у своїх потенційних клієнтів. Та раптом «мисливець за головами» сам перетворюється на здобич…
Я звернув на під’їзну доріжку. Камера гаража розпізнала машину здалеку, і ворота відчинилися автоматично. «Вольво» ковзнув у прохолодні сутінки, і двигун полегшено зітхнув, коли двері гаража безшумно опустилися за спиною. Я вийшов в одні з бічних дверей і попрямував доріжкою, вимощеною пласкими каменями, до будинку. Це була розкішна будівля, зведена у 1937 році Уве Бангом, функціоналістом, який, однак, вважав, що естетика важливіша за витрати, і в цьому розумінні був з Діаною спорідненою душею.
Я часто думав, що ми могли б продати будинок і переїхати у житло, яке було б скромнішим, повсякденнішим, зручнішим, врешті-решт. Але щоразу, приходячи додому, коли, як от зараз, низьке вечірнє сонце окреслює силуети дерев, малює їх світлом і тінню на фоні далекого лісу кольору червоного золота, я розумію, що це неможливо. Я не можу зупинитися. Просто-напросто я кохаю її і не можу інакше. А звідси — усе: дім, галерея, що відбирає усі гроші, дорогі докази мого кохання, яким вона не знаходить застосування, і стиль життя, на який у нас не вистачає коштів. Усе заради того, аби заглушити її тугу.
Я зачинив за собою двері, скинув туфлі і відімкнув сигналізацію за двадцять секунд до того, як спрацював би сигнал на пульті у «Триполісі». Ми з Діаною довго обговорювали пароль, перш ніж дійшли згоди. Вона пропонувала слово «ДЕМІЕН», на честь її улюбленого художника Деміена Хьорста, але я вважав, що це таємне ім’я її ненародженої дитини, і тому наполіг на випадковому сполученні слів та цифр, щоб складніше було підібрати. І вона поступилася. Як завжди, коли я проявляв жорсткість у відповідь на жорсткість. Або у відповідь на м’якість. Тому що Діана була м’якою. Не слабкою, але м’якою та піддатливою. Як глина, на якій найменше натискання лишає відбиток. І цікаво те, що чим більше вона відступала, тим сильнішою робилася. І тим слабшим ставав я. Тож урешті-решт вона височіла наді мною гігантським янголом, хмарою моєї провини, мого обов’язку і мого нечистого сумління. І скільки б я не горбився, скільки б голів не вполював, скільки б не нагріб бонусів з центрального офісу, цього у будь-якому разі було замало.
Я піднявся сходами у вітальню і на кухню, стягнув із себе краватку, відчинив вбудований холодильник «Саб-Зіро» і дістав звідти пляшку «Сан-Мігеля». Не традиційного «Еспешіал», а «1516», суперм’якого пива, якому Діана надавала перевагу тому, що воно вариться з чистого ячменю. З вікна вітальні я поглянув на сад, гараж та околиці — Осло, фіорд, Скагеррак, Німеччина, світ, — і тут виявилося, що я вже спорожнив усю пляшку.
Я узяв ще одну і пішов униз, перевдягтися до вернісажу. Проходячи повз Заборонену кімнату, я помітив, що двері трохи прочинено. Я відчинив їх ширше і побачив, що Діана поклала свіжі квіти до маленької кам’яної статуетки на низькому, схожому на вівтар столику біля вікна. Окрім столика, у кімнаті меблів не було, а кам’яна статуетка зображувала немовля-ченця з блаженною посмішкою Будди. Поряд з квітами лежали крихітні пінетки та жовте брязкальце.
Я увійшов, ковтнув пива, сів навпочіпки і провів пальцями по гладенькій маківці кам’яної фігурки. Це був міцуко-дзідзо, персонаж, який у японській традиції оберігає убитих в утробі немовлят, «міцуко» — «водяних немовлят». Я сам і привіз статуетку з Японії, де невдало пополював за головами у Токіо. Це були перші місяці після аборту, Діана і досі ходила пригнічена, і я подумав, що, можливо, її це втішить. Англійська мова продавця не дозволяла зрозуміти усі нюанси, але японська ідея начебто полягає у тому, що коли плід гине, то душа дитини повертається до свого первинного плинного стану, і вона стає «водяним немовлям». Яке, якщо додати трохи японського буддизму, чекає свого нового втілення. А доти слід правити так звані «міцуко кюо» — обряди та жертвоприношення, які захищають душу ненародженої дитини і водночас її батьків від помсти водяного немовляти. Про останнє я Діані не розповів. Спочатку я був задоволений — здавалося, вона і справді знайшла розраду у цій кам’яній статуетці. Але коли її дзідзо перетворилося на нав’язливу ідею і вона захотіла поставити фігурку у спальні, я сказав «стоп». Віднині жертвоприношення та молитви цій статуетці припинено. Хоча особливої жорстокості я не став проявляти. Тому що чудово знав, що ризикую втратити Діану. А втрачати мені її не можна ні в якому разі.