Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)
- Автор: Платон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7608-01-0
- Переводчик: Уляна Головач
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)». Краткое содержание книги:
Для філософів, античних філологів, літературознавців, богословів та всіх, кого цікавить історія європейської філософської думки.
Платон справді потужно преображає сексуального Ероса. Відкривши існування позачуттєвого буття, він надає Еросові метафізичного виміру. Ерос інтерпретується в перспективі навернення від темряви до світла — ідея, яку Платон поглибить у Державі. Це означає, що для розуміння еротичної ліствиці Платона треба вийти з площини матеріалізму та всякого іманентизму. У цій площині перебувають, зокрема, представники психоаналізу, замкнуті у вузьких рамках матеріалістичного світогляду. Досконалою відповіддю на спримітизоване тлумачення цих інтерпретаторів нехай буде символічне твердження Шекспіра, що звучить з уст Гамлета: «Багато в небі й на землі такого, що нашій філософії й не снилось» [дія І, сцена 5][14].
Цей таїнственний вимір релігійного — звичайно, в античному розумінні — становить ядро Сократової промови. Альфред Тейлор писав: «Якщо у нас немає крихти містицизму, необхідного для того, аби розглядати знічевлення і оновлення душі як основне завдання життя, ця промова не матиме для нас реальної цінності і ми зможемо розглядати її лише як „гарний сон“ міфологічного типу»[15].
Кульмінаційний момент промови, де містичний досвід сягає завдяки Еросу своєї вершини, передвіщає ідеї Плотіна, який закінчує Еннеади символічним посланням: «Це життя богів і людей божественних і блаженних: відірваність від речей, що лишилися тут внизу, життя, яке не тішать вже речі земні, втеча самотнього до самотнього (φυγή μόνου πρὸς μόνον)» [Plot. Ennead. VI, 9].
10. Вихід Алківіада та його промова на прославу Сократа як правдивого ἐρωτικός [215a5-222b7]
Допровадивши читача аж на саму вершину еротичної ліствиці шляхом ініціації у великі містерії, Платон, здавалось би, має закінчити і сам діалог. Натомість розвиток теми Ероса промовою Діотими не закінчується.
Несподіване вторгнення Алківіада в одну мить розвіює розмірену атмосферу бенкету. Вдалий театральний прийом дає змогу Платонові перебудувати і сам підхід до висвітлення теми Ероса. Замість аполлонівського бачення проблеми відкривається діонісійська перспектива. Саме під впливом вина розвиток теми Ероса сягає кульмінаційної розв'язки.
Промова Алківіада є доповненням, здійсненим у ключі сатиро-силенівської драми. Важко переоцінити її смислове навантаження: після звеличання Ероса хвала приходить до правдивого ἐρωτικός. Захоплюючись мудрістю і доброчесністю Сократа, Алківіад і собі хоче наблизитися до цих чеснот, пропонуючи Сократові взамін за мудрість і доброчесність свою фізичну красу. Відповідь Сократа вражає Алківіада: обмін духовної краси на красу фізичну нерівноцінний і подібний до обміну золота на мідь. Тільки той, хто втратив глузд, може спокуситися на таку пропозицію. Алківіада чекає гірке досвідчення справді демонічної могутності Сократа — духовного чоловіка, справжнього ἐρωτικός. Він виявляє, що Сократові властива розсудливість і сила, про які він навіть не здогадувався. Він побачив у Сократові невидимі дива справжньої духовної людини, ніби привідкрив статую силена і збентежився побаченим, як збентежилась би кожна звичайна людина, досвідчуючи особисте пережиття краху цінностей, у які вірила все своє життя.
Почуття любові й ненависті до Сократа переповнюють Алківіада: він обдурив не одного юнака тим, що майстерно «вдавав із себе закоханого, та насправді радше закохував у себе, ніж сам виявляв любов» [222b3-4]. Утім, в якому сенсі Сократ «закохує у себе»? Він досягає цього, як правдивий ἐρωτικός. Використовуючи біполярну силу Ероса, він відкриває бачення тієї краси, яка є поза межами фізичного, і так підготовляє дух, даючи йому потрібну силу, щоб піднятися по ліствиці любові. Отже, справжній закоханий стає возлюбленим, бо виявляє внутрішню красу, яку містить у собі і яка виявляється силою, що спонукає підніматися дедалі вище.
11. Діоніс та Аполлон, їхні ролі і взаємозв'язок у Бенкеті Платона
На перший погляд, у Платоновому Бенкеті від початку і до кінця переважає сила Діоніса. Спершу йдеться про перемогу трагедії Агатона на священному дійстві, присвяченому Діонісові. Наступного дня відбувається свято подяки за перемогу і здійснюється жертвоприношення Діонісові. Третього дня в колі близьких друзів Агатон влаштовує бенкет з нагоди своєї перемоги, і коли в бесіді зі Сократом заходить суперечка про мудрість та міру причасности до справжньої мудрости, Агатон не випадково згадує саме Діоніса [175е12]. Перед тим як приступити до виголошення похвальних промов Еросові, гості частуються вином і співають гимни на честь бога, яким у цьому випадку не міг бути жоден інший бог — тільки Діоніс [176а3]. У міфі про народження Ероса Пенія поєднується з Поросом, тому що той був «сп'янілим» [203b7], щоправда не від вина, а від нектару. При закінченні промови Сократа до зали несподівано вдирається п'яний Алківіад — «та ні ж-бо! Сам Діоніс!», — слушно сказав хтось з огляду на стан сильного сп'яніння, в якому являється цей персонаж. Алківіад не лише закликає всіх випити — він сам п'є непомірно, називає себе «провідником бенкету» і вливає в себе не просто чашу вина, а цілий дзбан на вісім кварт [213е10-214а2].
Після промови Алківіада в епілозі діалогу вибухає контрсила Діоніса. Алківіад остерігає Агатона, щоб він не став жертвою обману Сократа, як це сталося з ним. А Сократ у відповідь стверджує, що своєю «сатиро-силенівською драмою» [222d3-4] Алківіад намагається посварити його з Агатоном. Тому Сократ запрошує Агатона змінити місце і прилягти праворуч від нього, щоб він міг виголосити йому похвальне слово, відповідно до встановленого порядку. І поки Агатон підводиться зі свого місця, щоб прилягти праворуч від Сократа, вибухає діонісійська контрсила і все порушує: «І тут, звідкіля візьмись, коло дверей — веселий гурт гульвіс. Скориставшись тим, що двері були відчинені — хтось якраз виходив, — вони увірвалися до покою […] Здійнявся гармидер, і вже ніде діватись — всі почали пити вино, забувши про будь-який порядок і міру» [223b1-6].
Попри те, однак, діонісійська контрсила не переважає у Бенкеті — вона наштовхується на непереможний опір Аполлона. Адже богом філософії є Аполлон; Ероса ж представлено як філософа в найвищому розумінні цього слова. І якщо велике свято на честь поезії насправді закінчилось святом «філософської поезії», і поет-філософ переміг у змаганні з трагічним поетом, тоді очевидно, що перевага Діоніса, як могло видатися на перший погляд, насправді лише позірна.
Сократ, як відомо, поставив своє філософське послання під знак Аполлона. В Апології Сократа Платон свідчить, що саме відповідь дельфійського оракула, згідно з якою наймудрішим з греків є Сократ, спонукала його розвінчати тих, кого люди вважають мудрецями — від політиків до поетів та митців. Закликаючи людей дбати більше про душу, ніж про тіло та майно, тобто дбати про те, чим вони є, а не про те, що вони мають, він визначив свою місію саме як служіння богові Аполлону [Apol. 20с-31с]. І у Федоні Платон порівнює Сократа зі священними лебедями Аполлона — служителями дельфійського бога [Phaedo 85а-b].
Як послідовник і служитель Аполлона, Сократ не міг відкрити природи Ероса інакше, як в аполлонівському вимірі. Він представив Ероса як демона-посередника в пошуку вічного Блага через родження у Красі.
Доречно ще раз нагадати, що після того, як Агатон переніс суперечку про мудрість із Сократом до кращої нагоди — «коли Діоніс зможе бути суддею», Павсаній виступив із пропозицією не влаштовувати на цьому зібранні великої пиятики, а пити в міру, тобто в своє задоволення. Всі з ним погодилися, не заперечив навіть Арістофан, великий приятель Діоніса і Афродіти. Схвально відгукнувся на цю пропозицію лікар Еріксімах: пияцтво, ніде правди діти, шкодить здоров'ю. Відіслали також авлетистку, позбавивши зібрання органічного елементу діонісійського дійства. Натомість вирішили виголошувати промови, дотримуючись певного порядку, якомога красномовніше висловлюючи похвалу Еросу [176а1-178а5].
14
В. Шекспір / перекл. з англ. Г. Кочур.
15
А. Е. Taylor. Цит. праця, с. 161.