Козацький оберіг

— Ось гарний келеп, — десь над головою почув він голос козака, який тримав у руках дивну зброю з довгим держаком та лезом, що закінчувалося вузьким наконечником, — таким добре панцири пробивати…

Інші покупці теж жваво обговорювали виставлену на продаж зброю:

— А скільки коштує оцей кинджал?

— Чуєш, лук перський чи турецький?

— Ти диви, з такого пістоля й сам султан, мабуть, стріляє!

— Та такий панцир тільки Претвичу підійде!

Данько, краєм вуха слухаючи ці розмови, прикипів очима до бойових луків та сагайдаків, повних стріл, до кривих перських шабель у багато оздоблених піхвах, до панцирів, пістолів та рушниць.

Раптом Данько відчув на плечі чиюсь тяжку руку. Він ледь відірвав очі від зброї і подивився вгору — біля нього стояв його новий знайомий, козак Голота.

— Що, друже, на зброю задивився? — посміхнувся козак. — Ти тільки запам’ятай — цінуй зброю для бою, а не для краси.

— Дядьку Голото, а коли ви в похід підете, мене з собою візьмете? — благально запитав Данько.

— А чому б ні, ось хлопці на чати до фігур у степ зібралися, — досить поважно відповів Голота, — якщо ми такого вепряку подолали, то турка тим більше переможемо. Тільки в соцького відпросись та в панотця, бо не добре старших зневажати.

Очі Данька запалали, він вже уявив себе озброєним вершником, переможцем численних ворожих лав.

— Панове козаче! Чому стоїте, нічого не купуєте? — звернувся до Голоти продавець.

Козак уважно подивився на зброю, погляд його став зосередженим і уважним.

— А ну покажи мені оце, — промовив він, показавши рукою на бронзове зерцало, що висіло на ланцюжку десь у глибині шатра.

— Та нащо вам ця дрібниця за пару шелягів, — здивовано запитав торгівець, — у мене такі шаблі, такі пістолі є!

— Роби, що кажу, — сказав Голота.

Купець протягнув йому зерцало. Воно була трохи більше за великий медальйон, але замале для захисних круглих блях, які носили латники на грудях. Голота уважно роздивився візерунок, провів пальцем бронзовою поверхнею зерцала.

— Де придбав таке? — запитав він продавця.

— Та десь у Білій Арапії в одного старого воїна-каліки купили, — здивовано відповів продавець.

Голота мовчки витягнув з гаманця на поясі золотий талер і кинув його купцю.

Той, не чекаючи такої щедрої платні, почав дякувати і кланятися Голоті, але козак, не звертаючи на купця уваги, протягнув покупку Данькові.

— На, носи, може і згодиться.

І в словах його вже не відчувалась посмішка.

Щасливий Данько, не відриваючи очі від подарунку Голоти, йшов через майдан. Він і не помітив, що за ним уважно слідкують дві пари очей.

Двоє охоронців каравану, що найнялися у Криму супроводжувати купців, сиділи обабіч замкової площі в тіні під великим будинком, де зберігався арсенал залоги. Ці чоловіки весь час не випускали хлопця з очей. Біля них сидів один із замкових мешканців, Іван Бурдюк, який був помічником скарбничого. Він вже був досить напідпитку, але охоронці час від часу наливали йому вино з гарбузової пляшки.