Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
— І що ти там… От чорт!
На секунду я був подумав, що він просто не може впоратися з суші з пляшкоспина. Непевна реакція дірявого синтетичного чохла, або й просто моя вранішня втома. Аж за кілька секунд я підвів очі, прослідкував за його поглядом до шинкваса й розібрав, що там є.
На перший погляд жінка нічим не вирізнялася — струнка і впевнена з виду, в сірому комбінезоні й непримітному жакеті з високими плечима, з несподівано довгим волоссям і блідим, злинялим обличчям. Може, трохи різкувата в рухах як на екіпаж тральника. А вже тоді в очі впадало те, як вона стояла, трохи розставивши взуті в чоботи ноги, як тримала долоні притиснутими до дзеркального шинквасу, як задерла обличчя вгору. Тіло лишалося неприродньо нерухомим. А тоді погляд повертався до її волосся і…
В рамі дверей, не більш як за п’ять метрів збоку від неї застигла група жерців Нового Одкровення старшої касти. Вони оглядали публіку й помітили жінку приблизно в ту ж мить, коли я помітив їх.
— От лайно!
— Плексе, помовч, — пробурмотів я крізь стиснуті зуби й нерухомі губи. — Вони не знають мого обличчя.
— Але вона…
— Просто зажди.
До зали ввійшла компанія духовенства. Дев’ятеро. Карикатурні патріарші бороди й чисто виголені макітри, а самі такі суворі й зосереджені з лиця. Троє служителів були вбрані у кольори фанатичних обранців, що чорніли поверх звичайного тьмяно-вохряного одіяння, а око кожного прикривали біосумісні сканери, неначе пов’язки на очах прадавніх піратів.
Вони оточили жінку за шинквасом і потяглися до неї, як мартини в низхідному потоці. Її непокрите волосся мало світити їм в очі провокативним маяком.
Чи прочісували вони вулиці, шукаючи мене, було несуттєво. Я заходив до цитаделі в масці й синтетичному чохлі. Я не лишив сліду.
Але розгулявшись по всьому Шафрановому архіпелагу, почавши перетікати на північні краї наступної ділянки суші, як отрута з роздертої сіткомедузи, а тепер, як говорять, пускаючи тут і там корені в таких далеких південних місцинах, як сам Міллспорт, Лицарі Нового Одкровення знову почали розмахувати своєю свіжовідрощеною гінофобією з ентузіазмом, яким би пишалися їхні земні ісламо-християнські пращури. Самотня жінка в барі — вже погано, жінка з непокритою головою — ще гірше, але це…
— Плексе. Я тут подумав, що, мабуть, тобі буде краще забратися звідси геть.
— Таку, послухай…
Я встановив на галюциногенній гранаті максимальну затримку, активував її і тихенько покотив під столом. Плекс почув це й тоненько зойкнув.
— Рушай, — сказав я.
Провідний священнослужитель дістався до шинквасу. Він зупинився за пів метра від жінки — можливо, чекав, чи вона не здригнеться.
Вона проігнорувала його. Правду кажучи, вона ігнорувала все, що було від неї далі за шинквас під її власними долонями, і, як до мене дійшло — від обличчя, яке могло в ньому відбиватися.
Я неквапом підвівся.
— Таку, воно того не варте, дружбаче. Ти не знаєш, у що…
— Я сказав рушай, Плексе, — я подрейфував у гущавину, в набіглу бурю, як покинутий ялик на краю виру. — Тобі цей рівень гри не сподобається.
Служителю набридло бути непоміченим.
— Жінко, — гаркнув він. — Негайно прикрий коси.
— А чого б, — виголосила вона з уїдливою чіткістю, — тобі не взяти та не запхнути собі в сраку щось гостре?
Майже комічна пауза. Найближчі п’янички, як один, обернулися з виразом «вона справді щойно сказала…»
Хтось реготнув.
Удар вже летів до неї. Шишкуватий зворотній бік розкритої долоні мав би катапультувати жінку зі стільця й повалити на підлогу купкою. Натомість…
Куди й ділась заклякла нерухомість — швидше, ніж будь-що на моїй пам’яті з часів бойових дій на Санкції-IV. Якась частина мене очікувала саме цього, і навіть так я не вловив її рухів. Вона ніби блимнула, як елемент погано відредагованої віртуальності, перемістилася вбік і зникла. Я наскочив на цю маленьку групу, а бойова лють розібрала деталі з поля мого зору на мішені. Десь на периферії я побачив, як вона сягнула рукою й ухопила служителя за зап’ястя. Я почув звук, з яким не витримав його лікоть. Він вискнув і забив долонею по шинквасу. Вона налягла на руку сильніше, і він повалився.
Блиснула зброя. Грім і брудна блискавка у присмерку навколо шинквасу. Кров і мізки вибухнули на всю кімнату. Перегріті згустки забризкали мені обличчя і припекли шкіру.
Помилка.