Переможець завжди самотнiй

— Я живу з чоловіком, який перетворив моє життя на пекло, проте я неспроможна покинути його.

Вираз очей в Ігоря змінюється. Олівія втішає себе думкою, що знайшла спосіб вислизнути з пастки. «Будь розумною. Намагайся не дратувати його, думай про дружину чоловіка, що сидить із тобою поруч».

Будь правдивою.

— Він забороняє мені зустрічатися з друзями. Ревнує до всіх на світі, хоч сам не обминає жодної жінки. Хоч би що я робила, йому все не так, каже, я не вмію себе шанувати. Відбирає в мене навіть ті невеличкі гроші, що їх я одержую як комісійні за проданий товар.

Росіянин сидить мовчки, дивлячись на море. Набережна наповнюється людьми. А що як вона просто підхопиться на ноги й кинеться навтіки? Чи наважиться він вистрелити? І чи справжній у нього пістолет?

Але вона відчуває, що торкнулася теми, яка його по-справжньому зацікавила. Тому ліпше не ризикувати — вона добре пам’ятає, яким був його погляд і його голос кілька хвилин тому.

— Та все одно я неспроможна його покинути. Навіть якби з’явився чоловік набагато кращий, набагато великодушніший і багатший, я не проміняла б на нього мого коханого. Я не мазохістка, я не отримую втіхи від того, що мене безперервно принижують, але я кохаю його.

Вона відчула, як дуло пістолета знову вперлося їй у ребра — певно, вона сказала щось не так.

— Я зовсім не такий чоловік, як твій падлючий коханець, — у голосі росіянина тепер звучать ноти глибокої ненависті. — Я дуже багато працював, щоб надбати все, що тепер маю. Працював тяжко, мене нещадно били, я витримав удари, я боровся чесно, хоч іноді й мусив бути твердим і невблаганним. Я завжди був добрим християнином. Я маю впливових друзів і я ніколи не був невдячним щодо них. Усе, що я робив, я робив як годиться.

Я нікого не знищував на своєму шляху. Завжди, коли була можливість, я дозволяв своїй дружині робити все, що їй хотілося, й ось результат, я сам-один, я самотній. Атож, мені доводилося вбивати людей під час тієї ідіотської війни, але я ніколи не втрачав почуття реальності. Я не належу до тих травмованих ветеранів війни, які заходять до ресторану й усіх поливають кулеметним вогнем. Я не терорист. Звісно, життя повелося зі мною несправедливо, воно позбавило мене найважливішого — кохання. Але існують інші жінки, а біль від утраченого кохання минає. Я повинен діяти, мені набридло бути жабою, яка скоро звариться.

— Якщо ви знаєте, що існують інші жінки, що біль від утраченого кохання минає, то чому ви тоді так страждаєте? Атож, тепер вона поводиться як людина доросла — її навіть здивував той спокій, із яким вона намагалася приборкати психа, що сидів поруч неї.

Він, схоже, завагався.

— Я не знаю прямої відповіді на це запитання. Можливо, тому, що мене покинули уже не вперше. Можливо, мені треба показати собі самому, на що я спроможний. Можливо, тому, що я збрехав, бо насправді інших жінок не існує — існує лише одна. Я маю план.