Вогняна зима
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9094-8, 978-966-14-9402-1, 978-966-14-9405-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вогняна зима». Краткое содержание книги:
— Я за такі гроші ще далі ходитиму ногами! — заявила мама, коли оборудку нарешті вдалося з успіхом провернути. — Зате маю маєток!
І ось тепер усі вихідні старші Дороші вовтузилися у своїх володіннях, куди Аллу, народжену в Києві, не тягнуло зовсім. Провівши дві доби без душу, ванни та з кособоким сортиром біля городу, згодувавши себе комарам, вона більше не хотіла туди навідуватися. Мама махнула на неї рукою, так і не переконавши нерозумну доцю, що це ж земля. І тепер Алла лишилася вдома сама, сміливо запросивши Ігоря прийти й лишитися.
То мала бути перша ніч, котру обоє збиралися провести разом. Аллі кортіло перевірити, чи правду говорять про якісь дивні, незвичні відчуття, коли прокидаєшся в одному ліжку з чоловіком. Ігор, напевне, крутитиметься, плямкатиме губами уві сні, навіть хропітиме. Аллі чомусь дуже хотілося, аби він хропів — робила б, як мама, затуляючи татові серед ночі носа двома пальцями. Коли поруч сопе й хропе свій мужчина, вирішила вона, можна сміливо говорити — ось вони, головні ознаки стабільного життя.
Ігор приїхав із сухим вином. М’ясо та все інше Алла купила й націлилася різати цибулю кільцями.
— Лиши! — зупинив хлопець жестом.
При цьому різко махнув рукою, яка стискала гострий ніж — Ігор саме краяв свинину на порційні шматочки. Робив це на диво акуратно, навіть, здається, вимірював порції на око із математичною точністю, говорячи при цьому щось незрозуміле про системний підхід.
— Що таке? — запитала здивовано.
— Чоловіча справа, — поважно зауважив Ігор. — Краще відкоркуй вино. Хоча це теж чоловіча справа.
— Цю справу найкраще зробить штопор! — віджартувалася Алла, знайшла в батьковому арсеналі коркотяг, прилаштувала до горлечка пляшки й спритно впоралася, переможно демонструючи хлопцеві витягнутий корок. — Отак! Бачив?
— Тоді ще одну відкрий, — мовив той, не відволікаючись від м’яса.
— Тобі однієї мало? — здивувалася Алла. — Ти шашлик купатимеш у вині?
— То для нас, — пояснив Ігор. — Біле піде на маринад. Червоне зараз вип’ємо.
— Просто зараз?
— Чого ж. Так веселіше.
За весь час їхнього знайомства Алла вперше почула від Ігоря бодай щось про веселощі. Тому вирішила не цікавитися, чому пити вино в процесі маринування шашлика — весело. Просто впоралася з другим корком, витягла з шафи звичайні, не парадні склянки.
— Піде?
— З чашок теж можна, — легко погодився Ігор, відклав ножа, узявся за пляшку.
Він не витер рук.
Тому не втримав — долоня була м’якою та слизькою.
Пляшка вислизнула, упала на підлогу.
Розбилася, обоє відразу опинилися по різні боки червоної винної калюжі.
— Блін! Зараза! — гаркнув Ігор, ступивши назад — капців не вдягнув, стояв босий, бо так і прийшов, у сандалях, без шкарпеток.
— Обережно! — крикнула Алла, бачачи, як хлопець, на мить утративши рівновагу, ураз поточився й почав хапатися за мийку, аби втриматися на ногах.
Повернувся незграбно й невдало. Нога ковзнула по вину, Ігор гидливо відсмикнув її, при цьому підняв, стоячи тепер на одній. Ще можна було б утриматися, та Алла, як з’ясувалося наступної миті, своїм бажанням допомогти зробила тільки гірше, усе зіпсувавши.
Сіпнувшись до хлопця, хотіла підхопити під лікоть. При цьому сама ковзнула в калюжі, у них була не дуже велика кухня, простір для маневру обмежував стіл. Збоку шарпанина справді нагадувала дурнувату американську комедію, навіть падіння могло насмішити, і це можна було б потім багато разів згадувати в компаніях та наодинці. Але обом на той момент було не до сміху.
Ігор, намагаючись таки не впасти та втримати рівновагу попри все, пересунув праву ногу вперед і ступив на підлогу.
Просто на гострий зуб розбитої пляшки.
— А-а-а-а-а!
Тепер переніс вагу на п’яту — і таки впав, хвицьнувши пораненою ногою в повітрі, штовхнувши при цьому Аллу. Машинально потягнувшись до небезпечної склянки, Ігор, сидячи у винній калюжі, спробував відкинути її подалі.
Мабуть, таке трапляється раз у житті — незграбно схопивши осколок, хлопець тепер уже розпанахав руку.