Гімназист і Чорна Рука

Перша зразкова справді могла пишатися цим класом: спонсори обладнали його за останнім словом техніки, завезли сюди все найновіше, постійно щось міняли й модернізовували. Їхнім класом могли користуватися учні інших шкіл, якщо треба було провести якусь велику спільну роботу Саме зараз тут готували скайп-конференцію: мали спілкуватися одночасно польські та німецькі старшокласники, планували спільну міжнародну учнівську конференцію, представляли свої розробки освітніх програм. Кращі поїдуть у Європу на місяць, то ж Перша зразкова ставилася до таких речей дуже відповідально.

Стороженко не збирався проводити оборудку з Голіциним десь інде. Всюди могли зайти цікаві А тут, у комп’ютерному, сторонніх нема. Двері незачинялися — у це крило гімназії сторонні взагалі не заходили. Тут звикли: порядок та серйозне покарання стримує від порушення правил надійніше, ніж найміцніший замок.

У класі Гліба не дуже любили. Хоч ніхто неміг пояснити причини. Може, тому, що Стороженко зовні трохи нагадував щура. Передовсім — витягнутим гостроносим обличчям і очима, які постійно бігали, не зосереджуючись ні на чому довший час.

Проте особливої шкоди від Гліба так само не помічалося. Знав не менше за інших, але й не більше. Дозволяв собі встрягати лише туди, де напевне не могло бути поганих наслідків. Пояснював — сенсей не дозволяє, сильний воїн нібито уникає сутичок, бо йде своїм шляхом. Хтось вважав: Стороженко так пояснює власне боягузтво. Інші вважали його обережним. Та одна річ все ж вирізняла хлопця серед інших: хвороблива акуратність. «Або зубрило, або підлабузник», — ось як казали про таких. Зважаючи на скромні навчальні успіхи Стороженка і нейтральне ставлення до нього вчителів, жодне з визначень не підходило.

Скупий зануда. Не інакше.

Голіцин боявся, що Стороженко не заплатить. Подібне вже було кілька разів, і Лев скаржився: доводилося нести збитки, поки витрусиш із Гліба обіцяне. Через те й вирішив прийти на оборудку з компанією — так надійніше.

Третім узяли з собою Степана Мартинюка. Цей був на голову вищий за будь-кого зі своїх однолітків, через що дражнили його Шпалою. Хлопець злився, спалахував миттю, і взагалі — любив махати кулаками з найменшого приводу. Ображався на все і всіх, навіть якщо ніхто ображати його й не думав. Зі Шпалою Юрко то бився, то мирився, то знову чубився, але Степан Шпала поводився так з усіма. Іншого разу Юрко добре подумав би, перш ніж іти кудись в одній із Мартинюком компанії. Але з дня останньої короткої сутички вже спливло трохи часу, і тепер восьмикласники знову приятелювали, ніби нічого й не сталося.

Голіцин, залучаючи Мартинюка, робив ставку на його грізний вигляд. В його присутності Стороженко навряд чи почне за своєю звичкою комизитися й варити воду. А Мартишок, розуміючи не надто тонкий розрахунок Лева, висунув умову, на яку в Юрка просто забракло б нахабства. За те, що стоятиме, мовчатиме, сопітиме і грізно зиритиме на Стороженка, дістане двадцять гривень.

Юрко ж не претендував на винагороду. Пішовз цікавості, за компанію. Це ж не займе багаточасу.

Так він собі прикинув.