Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Льодовик невпізнанно змінив європейський пейзаж. Просуваючись на південь, він згладив нерівності рельєфу, який став плоскішим, менш розчленованим. Поза льодовиком відкладалися продукти розмиву й вивітрювання давніх порід — леей. В ріський час оформилася сучасна річкова мережа, що намітилася ще в ранньольодовиковому періоді. Підвищена вологість клімату зумовила повноводість річок. Ширина долини деяких з них досягала кількох десятків кілометрів. Витоки річок губилися в прилеглих до льодовика заболочених низинах.
Льодовик змістив ландшафтні зони. Відразу ж за межею льодовикового панцира тягнулася вузька смуга мохових тундр з перелісками дрібнолистяної верби та карликової берези, що тулились серед нескінченних трясовин та озер. Далі зростали хвойні ліси, за якими розкинулися безкраї холодні степи з осередками лісової рослинності в низинах та балках.
Тяжким випробуванням став час максимального зледеніння для тваринного світу Європи. На заході й у центрі континенту ще можна було зустріти останніх представників ранньольодовикової фауни — давніх слонів, носорогів Мєрка, навіть гіпопотамів, однак на сході, зокрема в Україні, склад тваринного світу став іншим. Давні теплолюбні тварини тут вимерли або ж змінилися, пристосувавшись до нинішніх більш суворих кліматичних умов. Місце тираспільської фауни заступив хазарський фауністичний комплекс. Повновладними хазяями перигляціальних (прильодовикових) просторів стають ранні форми мамонтів та шерстисті носороги. В холодних степах широко розселилися первісні зубри (бізони), дикі коні, осли й сайгаки. В скельних печерах знайшли притулок гієни, печерні ведмеді й леви.
Початок ангельської епохи збігається з появою людських істот, що стояли в своєму фізичному розвитку на щабель вище від гомінід попереднього олдувайського часу[10]. Рештки їх в Україні не виявлені, проте знайдені в багатьох місцях Старого Світу: в Африці, Південно-Східній Азії, в Західній та Центральній Європі, у Закавказзі.
Перші знахідки цих істот на о. Ява увійшли в науку під назвою “пітекантропи” (давньогрецьк. — “мавпо-люди”). Після відкриття подібних решток в інших місцях їх почали називати Ноmо erectus (лат. — “людина прямоходяча”), або архантропами (давньо-грецьк. — “найдавніші люди”).
При певній відміні в фізичній будові окремих індивідуумів їх об’єднує одне — поєднання рис мавпи та людини. Зріст особи дорівнював у середньому 170 см. За своїм об’ємом мозок яванських пітекантропів (у середньому 860 см3) поступався перед мозком сучасної людини (в середньому 1450 см3), але перевищував відповідні показники у Homo habibis. Пересувався пітекантроп вертикально на напівзігнутих ногах. Збільшення лівої півкулі мозку свідчить про його праворукість — особливість, яка відрізняє людину від усіх тварин, у тому числі людиноподібних мавп. Певне розростання нижньої ділянки лобної долі вказує на те, що пітекантроп володів зачатками мовних навичок. Водночас у зовнішності пітекантропа багато чого зберігалося від мавпи. Фігура його відрізнялася сутулістю, ніс був коротким і широким, щелепи виступали наперед, підкреслюючи нерозвиненість підборідкового виступу. На низькому похилому чолі виділялися масивні надбровні дуги.
Втім, яванський пітекантроп характеризує лише ранню стадію фізичного розвитку архантропів. В інших місцях Старого Світу було знайдено кістки більш розвинених істот, що засвідчує поступовий перехід від архантропів до людини наступної, мустьєрської епохи.
Перші мустьєрські пам’ятки з’являються в Європі, в тому числі в Україні, ще наприкінці ріського зледеніння (тясминський горизонт української стратиграфічної схеми), співіснують деякий час з пізньоашельськими, які доживають тут до ріс-в’юрмського міжльодовиків’я (прилуцький викопний ґрунт) і зникають у ранньому в’юрмі (бузький горизонт), десь близько 40 тис. років тому.
В ріс-в’юрмі клімат в Європі знову пом’якшав, став теплішим і вологішим за сучасний, тундра і хвойні ліси відступили на північ, їх змінили широколистяні діброви, трав’янисті луки, степи та субтропічні формації на півдні.
10
Залишки найдавніших гомінід знайдені в Східній Африці. Розкопками англійського дослідника Льюїса Лікі в Олдувайській ущелині в Танзанії в шарах вулканічних туфів та глини, вік яких сягає 1,8 млн років, разом з кістками викопних приматів — австралопітеків — були знайдені рештки істоти іншої, більш фізично розвинутої формації. Останній було надано назву Homo habilis (лат. — “людина уміла”), оскільки її кістки супроводжувалися примітивними знаряддями праці і кістками забитих тварин. У подальшому такі ж знаряддя і кісткові рештки Homo habilis були виявлені і в інших місцях Східної Африки.
Олдувайський Homo habilis являв собою прямоходячу, двоногу істоту, зростом 122—140 см й об’ємом мозку 657 см3, тобто більшим, ніж у австралопітеків (у середньому 522 см3), від яких він походив, але меншим, ніж у людини ашельської епохи.