Непрохані гості
- Автор: Головачёв Василий
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: “Веселка”
- Переводчик: Борис Петрович Рогоза
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Непрохані гості». Краткое содержание книги:
Зо Лі, чистильник з відділу “Аїд-117”, єдиний очевидець, свідок трагедії на Ховенвіпі… Чому він опинився на пляжі в Сааремаа? Втім, шляхи людські несповідимі. Адже ж опинилися там і ми з Вітольдом…
— Думай, думай, — сказав я своєму відображенню в дзеркалі стіни.
Інформація до розслідування.
Ель-Пасо, лютий 16 — 308
Місто Ель-Пасо розташоване на ріці Ріо-Гранде, що перетинає Техаську рівнину. До описуваної події воно налічувало тридцять тисяч жителів і фактично являло собою кліматичний курорт, який працював цілорічно.
Це трапилося над Ріо-Гранде вранці, о восьмій годині, коли робочий день міста та його околиць тільки починався.
Нечисленні свідки події спершу не звернули уваги на легке помутніння повітря над одним з консольних мостів, що з’єднують лівий берег ріки з передмістями Ель-Пасо і правий — з околицями Снодад-Хуареса. Помутніння ущільнювалося, згущувалося і перетворилося на голубувату хмару, що мала в поперечнику близько кілометра. Вона повільно спустилася з небес на міст, звідкілясь дихнуло морозним вітром, хоча температура і так була нижча нуля. В наступну мить міст з гуркотом упав на кригу замерзлої ріки. Почулися вереск пішоходів і крик-стогін циркулера, який устиг загальмувати біля обвалу буквально за метр.
А дальші враження очевидців різняться. Одному з них здалося, ніби ландшафт із замерзлою рікою, тисовим лісом і котеджами передмістя дивно заколивався, став напівпрозорим і хитким, а крізь нього проступили в червоному світлі решітки з чітким геометричним візерунком. Другому привиділося, що ясний день померк, береги ріки поснувалися чорним павутинням, а потім невідь-звідки наплив бурий туман і поховав усе під собою. Третій побачив чорних велетнів, що виходили з якоїсь невиразної прірви, мовби дружина дядька Чорномора (очевидець знав казки Пушкіна, хоч і не народився в Росії)… Лиш одне враження збігалося у свідків: хвиля холоду, що перехопила подих.
Видіння незабаром зникли, повітря стало чистим, лише в небі ще якийсь час трималася біляста смужка, схожа на слід капсули гідрометеоконтролю.
Кілометровий міст, перетворившись на купи металу та альфа-бетону, залишився лежати на кризі ріки, крізь яку подекуди уже просочувалася чорна недобра вода…
ЯН ЛАПАРРА,
начальник відділу безпеки УАРС
Пейзаж я вибрав осінній: узлісся майже голого осикового лісу, обрив берега річки, низькі волохаті хмари, готові ось-ось пролитися дощем. Такий пейзаж не дозволяв відволікатися. Запахи мокрого листя, трави, землі й диму сповнювали кабінет, і якщо б не стіл — ілюзія куточка природи була б повною.
По чорній дошці стола все ще повзли світляні рядки бланків-повідомлень, я побіжно проглянув останні й перемкнув приймання та обробку інформації на кіб-секретаря.
Походивши “по мокрій траві над обривом”, згадав слова Ромашина-молодшого і викликав координатора відділу:
— Прошу дати зведення подій за останніх півроку.
— По всій Землі чи по окремих районах? — поспитав координатор жіночим голосом.
— Регіональне, по Північно-Американському континенту. З часу загибелі “сто сімнадцятої” Шерстова.
— Зведення буде готове за три хвилини.
Я знову став обходити “узлісся”, по думки повертаючись до відкриття Гната. Те, що лабораторію “Суперхомо” виявлено у Ховенвіпі, мене не здивувало. Територія заповідника, дика, недоглянута, цілком підходила до надсекретної лабораторії, про яку історія зберегла тільки факт її існування. Насторожувало інше: збіг місця загибелі групи чистильників із “Аїд” з місцем розташування лабораторії. У випадковий збіг таких подій я не вірив. “Суперхомо”… надлюдина… Над чим же працювали вчені цієї лабораторії з такою претензійною назвою? Чи над ким? Над новим варіантом Голема? Над суперлюдиною за Ніцше, Гітлером чи все ж — над “гігантом духу і думки”? Втім, який “духовний гігант” може народитися у войовничих маніяків епохи капіталізму, — можна здогадатися. Залишається загадкою кінцева мета роботи лабораторії: людина, її тіло й інтелект, чи над машина, яка робить її надлюдиною, диктатором… А можливо, назву лабораторії дано суто алегорично?..
Навпроти раптом виник відеопривид Анатолія Первицького, мого заступника.
— Я потрібен? Чи моя Інтуїція мене підвела?
Я пробіг очима кілька лаконічних текстів зведення подій, виданих автоматикою стола. Чорт, скільки їх тут! Невже так багато подій за півроку? Кинув погляд на заступника.
— Не підвела.