Теорія українського кохання

«… Справа в світогляді й розумінні життя. Я не лицемір, і плутати «кохання» з «уподобанням» не буду. В цих словах різниця минулого і сучасного. Кохання — це всяке божевілля, всякі нісенітниці, самогубство, словом, той відділ, що в газеті зветься «пригоди й злочини». А вподобання — це провідна стаття, це щира приязнь хлопця до дівчини чи, навпаки, там чуття, яке не перешкоджає ні жити, ні працювати. Кохання шкідливе для нашої сучасності, бо воно пантеличить людину…»

Проблема різного світогляду головних героїв чітко сформульована в ще одному короткому діалозі:

- І я шукаю собі дружину, — закінчив він, — розумієш, дружину, а не «кохану» з романсів.

— А я шукаю кохання, — сказала дівчина.

Проте в абсолютній більшості творів читаємо про те справжнє кохання, про яке мріють, якого прагнуть, за яке боряться і, нарешті, помирають головні герої оповідання «Військовий літун» Валер'яна Підмогильного.

«Мріюmь всі, геть про все: про багатство, славу, події, героїзм, самопожертву, гуляння в карти, пияцтво й про кохання. Він мріяв так само. Багатство він мав, слави не хотів, а кохання не знав. Тим-то мріяв про нього, лягаючи спати, гуляючи в місті, а часом і над книгою. Кохання! Його ніхто не кохав. Він мріяв про кохання так, як написано в старій книзі: сідає сонце, лежать тіні, літає кажан, гукає пугач, алея, лавочки де-не-де і тепла прохолода; гаснуть вогні, засинає світ, пахне матіола, тільки вони двох гуляють, спинилися. Він і вона. Вона білява, заквітчані коси, мовчазна з краси, довірлива, гнучка й задумана. Немає слів, немає руху, розливається нестома, живе зачарування, тремтить серце, очі обнялися з очима. Це — кохання. І його ніколи не було. А тепер воно прийшло. Ось зараз у темряві і тиші, в напруженні, коли шкрябання миші видається громом, у завмерлості, в питті її дихів — хіба не здійснення колишніх, забутих мрій? Хіба в цій хаті не живе зачарування пахучої ночі, зниклих тіней і облудних огнів? Це кохання пройшло, давне, юнацьке, і він п'є його забуття».

У період радянської доби активно проходив процес нівелювання понять кохання та любов. Теоретики радянського способу життя намагалися в проблемі кохання знайти й обґрунтувати класовий соціальний підтекст. Ось як пояснює літературний критик Юрій Кобилецький ідею та зміст трилогії Петра Козланюка «Юрко Крук»:

«Щоб показати і розкрити нове у вічній темі кохання, автор у розділі «Кохання» подає декілька історій-новел.

1. Умирає Смоляк, і його родичі виганяють Марію. Марія йде до Гнатка Кедрича, бідняка, інваліда війни, бо вони любилися з молодих літ, та багачі стали на заваді їхнього щастя.

2. Зрадив Оксану Зваричеву осадник Ромась, знеславлена Оксана топиться у глибокому вирі.