ДОБА. СПОВІДЬ МОЛОДОГО «БАНДЕРІВЦЯ»
- Автор: Мухарський Антін
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-1515-36-8
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «ДОБА. СПОВІДЬ МОЛОДОГО «БАНДЕРІВЦЯ»». Краткое содержание книги:
Будь-які аналогії та порівняння героїв роману з реальними людьми є недоречними, бо майже всі персонажі, представлені й згадані в романі, є, скоріше, уособленням характерних рис того чи іншого людського психотипу та художньою вигадкою автора, аніж правдивим зображенням осіб, що перебували в стані фізичного буття в певний проміжок часу, описаний у романі.
Усі неполіткоректні вислови, ужиті у романі, є лише приватними та суб'єктивними думками тих чи інших персонажів і промовляються від їх імені.
Автор не несе жодної відповідальності й не приймає на свою адресу жодних звинувачень у розпалюванні міжнаціональної, расової чи міжконфесійної ворожнеч, жодних закидів щодо пропаганди фашизму, расизму, ксенофобії, гомофобії, свідченням чого є застереження на початку роману, яке ви зараз і читаєте.
Автор завбачливо попереджає, що читати цей твір не рекомендується людям із нестійкою психікою, схильним до психопатичних та параноїдальних станів, спричинених браком культури, толерантності, освіти та виховання, радикальним адептам людоненависницьких тоталітарних ідеологій, а також дітям до 18 років, вагітним жінкам та людям без почуття гумору.
Усім іншим бажаємо приємного читання!
Уже з тих часів почав я на підсвідомому рівні розуміти, що світ не такий вже простий і однозначний, як мені про нього розповідали батьки та школа, що є в ньому багато таємниць і загадок, які мені доведеться розкрити, багато питань, на які. доведеться відповісти. І якщо до армії я йшов із досить невизначеною позицією щодо віри, то, набувши завдяки майже дворічному постійному читанню гарних текстів, неабиякий культурологічний багаж, зрозумів, що настав час визначатися, і, погодьтеся, було б дивним, якби я визначився з діаметрально-протилежною позицією, бо уся гарна література, та й що та — усе мистецтво — це опис боротьби між Богом і Дияволом, між світом і темрявою. А тому одним з перших кроків по прибутті до Києва було прийняття таїнства Святого Хрещення, що й сталося влітку року 1989-го від Різдва Христового в Київському кафедральному соборі Святого Володимира.
Я дуже добре пам'ятаю той липневий спекотний день і таємничу прохолоду собору, запах ладану, м'які руки святого отця, який кропив мене водою, відрізав жмутики волосся і тричі питав: «Отрікаєшся від Диявола?». А я казав: «Отрікаюся». І дивилися на мене з-під купола бездонні й сумні очі Васнецовської Богородиці зі святим дитятком на руках. Відтоді я прийняв Бога й полюбив його усім серцем. У храмі я купив гарне україномовне видання Святого Письма й узявся його вивчати, отримуючи безкінечну насолоду. Мовби дійсно знайшов те цілюще джерело одвічного Духу. Регулярно я відвідував служби в різних православних храмах, проте особливо мені подобалася подільська Хрестовоздвиженська церква на розі Глибочицької та Нижнього Валу. Я думаю, що це дісталося мені у спадок, бо незримо поруч зі мною стояли цілі покоління моїх предків, що хрестилися, вінчалися та відспівувалися в цьому храмі, бо на вулиці Глибочицькій ще зовсім нещодавно стояв будинок, у якому народився я і де жили всі мої родичі по маминій лінії, починаючи від середини XIX сторіччя. Там ми і вінчалися з моєю дружиною, там же і хрестили нашу донечку.
Але від минулого року в моєму духовному житті почали траплятися всілякі негаразди. По-перше, панотець Володимир, який нас вінчав, у своїй недільній проповіді напередодні Нового року сказав слова, зміст яких я не дуже розібрав, але слово «розкол» відзначив чітко. А ще він сказав, що після Нового року до Хрестовоздвиженського храму прийдуть служити представники московського патріархату, а він йде служити кудись на лівий берег. Тоді я не дуже втямив, про що йдеться, бо мені будь-який православний храм був дорогий і милий серцю.
А рік тому, коли ми переселилися в успадковану від бабусі квартиру на Печерську, я почав ходити до Києво-Печерської Лаври, що знаходилася зовсім поруч. І все б нічого, коли потроху наче якісь хробаки почали роз'їдати мою піднесену духовну благодать. Ну, по-перше, у Лаврі мені одразу не сподобалась якась критична маса цих страхітливих, злобних старушенцій з писклявими голосами, фанатично відданих биттю поклонів та уїданню «несвідомих» прихожан, які не зналися на всіх церковних приписах, котрі мені видавалися якщо не маячнею, то збоченим проявом любові до Христа. У Євангелії ж чітко сказано: «Не звертайте уваги на чашу, звертайте увагу на її зміст!». Потім мені не дуже сподобалися й самі попи, якісь вони були пихаті, набундючені… Пам'ятаючи хвилини нашого спілкування з отцем Володимиром, до якого я звертався по поради, я так само спробував учинити й з лаврськими попами, але відповіддю мені було сухе «Звертайтеся до свого духівника…». Якого духівника? І нащо мені духівник, якщо я Христа люблю всім серцем, усією душею й усім розумінням моїм, як і написано в святих книгах, а до священика йду як до порадника, суперхристиянина, що не відмовить не те, що у шматку хліба, а й у простій пораді. Але зась!
Будучи людиною впертою й навіть у чомусь досить системною, я почав занурюватися в глибину питання й з часом дізнався, що в українській церкві відбувся розкол, і від 1992 року вона розділилася на УПЦ МП і УПЦ КП. І та, що МП, каже, що ті, що в КП, — не мають благодаті і вважаються Дольниками, єретиками і передані будуть геєні вогняній. І бачив я на власні очі величезний плакат у Лаврі, де старослов'янським шрифтом було написано, що віряни, які «продалися Київському патріархату, відлучаються от Святого лона церкви, предаются анафємє і будут гореть в аду».
Ну як же ж так, браття во Христі? Ну, невже ж десь у святих книгах написано, що якась одна церква має монополію на благодать? Ну, де це написано, що московські попи — найкращі, найправедніші та найбожественніші попи з усіх попів земних!?
Проте останньою краплею, що геть відвернула мене від УПЦ МП, була картина масного попа, що з кадилом освячував величезного, як кабан, «Мерседеса», а по освяченні «вірний прихожанин» у довгій дорогій дублянці відкрив багажник і раз за разом зі своїм помічником носив кудись у бік келій — що б ви думали? — кошики повні заморських лобстерів! А коли я згодом довідався про їхню ціну, то ледь не знепритомнів. Двадцять доларів за штуку! Отак, друзі мої, вперше у житті я побачив лобстерів по двадцять доларів за штуку не на званому ланчі, приміром, у президента Америки чи англійської королеви, а на подвір'ї святої Києво-Печерської Лаври. Про двадцять доларів за штуку! В той час, як моя платня артиста (в доларовому еквіваленті) ледь наближалася до дванадцяти доларів!
І тоді я збагнув, що щось не те робиться в світі й зокрема в моїй країні. Як це так? Незалежна держава є, а незалежної церкви нема? Як це так? Тобі кажуть молитися й постити, а самі розжираються й жиріють? «Щось не так», — одного разу сказав я собі і перестав ходити до церкви, а натомість часом на самоті, а часом разом із дружиною читав Святе Письмо, молився, як умів, і вірував, що Господь за всім доглядає і бачить, що фарисеї і садукеї перетворили Храм Божий на крамницю, де оптом і вроздріб торгують жертовними голубами та ягнятами.
— Так от, — продовжив я, звертаючись до своєї Суті, як до свого сповідника та духовного отця. — Я перестав довіряти московським попам, що захопили Святу Лавру, але всім серцем своїм люблю Бога! Проте волію не мати між собою і Ним ніяких посередників, а особливо таких, що несуть в собі зерно розбрату та імперської зарази, маскуючи її під благим закликом до єднання церков. То що мені робити, Сутносте моя, як вчиняти й жити далі?
На це питання Суть моя не відповіла відразу, але взяла тривку паузу, під час якої, відкручений мною кілька хвилин тому водогінний кран подав ознаки життя: хекнув, тьохнув, здригнувся, і з нього зацебеніла спершу мутна й непевна, але щодалі то пружніша й прозоріша цівка. «Добрий знак», — подумав я і не помилився.
— Вода життя, мудрість життя, й благодать життя, і саме життя — в Господі! — проказала Суть моя. — І, якщо ти любиш Господа усім серцем своїм, і усією душею своєю, і розумом своїм, то ніщо не може стояти тобі на заваді. Будь чистим і відкрий серце своє для Божої благодаті! — отак тої ночі проказала мені Суть і, здалося мені, що десь неподалік прошелестіли крила янгола.
— Тобто ти дозволяєш мені любити Господа мого так, як я це розумію, усім серцем своїм і душею своєю? — запитав я.
— Так, — відказала моя Суть.
— Ти дозволяєш мені любити Господа мого — Сильного, Всемогутнього, того, що гріхи пробачає, бо любить нас, як дітей своїх, Бога веселого, радісного і всміхненого, як того бажає душа моя й серце моє, а не злого, мстивого та невідворотного у карі своїй, яким лякають мене московські попи?
— Так, — дозволила мені моя Суть. — Люби Господа свого всім серцем своїм і всім розумінням своїм, адже багато гарних і високих людей, що заслужили життя вічне вчинили саме так!
Проте, — підморгнула вона одним оком, — якщо треба тобі буде піти до храму, відправити службу чи замовити сорокоуст, то йди у храм Київського патріархату, а не до московських попів. Домовились?
— Домовились! — з радістю погодився я.
— Будь патріотом і вір: те, що відбувається зараз, лише випробовування, яке посилає Господь, аби зрозуміти, чи варті українці того, щоб мати Єдину Помісну, Соборну та Рівноапостольну церкву. А з приводу Благодаті, можу тебе запевнити, що Благодать не у того, хто хоче, а у того, кому Господь дає, а дає він її усім, хто серцем чистим та душею своєю та усім єством своїм прагне пізнати Бога!