Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— Місцевість досить дика.
— Так, сцену споряджено якнайкраще. Якщо диявол справді доклав сюди рук...
— То ви теж схильні бачити тут щось надприродне?
— А хіба слуги диявола не можуть мати фізичної плоті? Спочатку нам треба відповісти на два питання. Перше: чи саме тут скоєно злочин? Друге: що це за злочин і як його скоєно? Звичайно, якщо доктор Мортімер має рацію і ми зіткнулися тут із силами, що не підкорюються законам природи, то нашому розслідові настане кінець. Але спочатку треба відкинути всі інші гіпотези. Зачиніть вікно, коли ваша ласка. Дивна річ, але, як на мене, тютюновий дим сприяє роботі думки. Я ще не дійшов до того, щоб ховатися під час своїх роздумів у шафу, проте висновок із моєї теорії буде саме таким. Чи склали ви собі якусь думку про цю справу?
— Я цілий день обмірковував її.
— І що ж ви про неї гадаєте?
— Історія ця аж надто заплутана.
— Так, вона справді своєрідна. Особливо окремі деталі. Наприклад, зміна форми слідів. Що ви про це скажете?
— Мортімер казав, ніби той чоловік пройшов частину алеї навшпиньки.
— Він просто повторив слова якогось дурня на слідстві. Навіщо людині ходити алеєю навшпиньки?
— Тоді що ж воно було насправді?
— Він біг, Ватсоне. Тікав, рятуючи своє життя. Так біг, що надірвав собі серце і впав долілиць мертвий.
— Тікав? Від кого?
— У цьому й загадка. Є свідчення, що він збожеволів зі страху, перш ніж кинутись навтікача.
— Чому ви так думаєте?
— Істота, що перелякала його, з’явилася з боку болота. Якщо це справді так, — а це, напевно, так і було, — то бігти не додому, а в зворотному напрямку могла лише людина не при своєму розумі. Циган засвідчив, що сер Чарльз волав допомоги, але біг він туди, де її менш за все можна було сподіватись. І до того ж на кого він чекав того вечора й чому саме в тисовій алеї, а не в себе вдома?
— То ви гадаєте, що він на когось чекав?
— Це був підстаркуватий і хворий чоловік. У тому, що він пішов увечері погуляти, немає нічого дивного, хіба що тоді було вогко й холодно. Навіщо йому було даремно стояти біля хвіртки п’ять чи десять хвилин — пам’ятаєте, доктор Мортімер звернув нашу увагу на струшений попіл із сигари?
— Але ж він гуляв там щовечора.
— Навряд чи він щовечора зупинявся біля хвіртки. Навпаки, є свідчення, що він уникав болота. А того вечора він на когось чекав. І саме напередодні його від’їзду до Лондона. Бачите, Ватсоне, як усе складається? Ланка до ланки! А тепер подайте мені, будь ласка, скрипку й ми поки що облишимо всякі думки про цю справу, сподіваючись, що вранішній візит доктора Мортімера й сера Генрі Баскервіля нам щось прояснить.
4. Сер Генрі Баскервіль
Поснідали ми рано, і Холмс, убраний у халат, став чекати на відвідувачів. Наші клієнти не спізнилися ані на хвилину — тільки-но годинник вибив десяту, як увійшов доктор Мортімер, ведучи за собою молодого баронета. То був невисокий, кремезний, кароокий чоловік років тридцяти, з кошлатими чорними бровами і рішучим обличчям. Брунатний твідовий спортивний костюм і смаглява, обвітрена шкіра свідчили, що він звик до вільного повітря, і водночас спокійна, впевнена постава видавала в ньому справжнього джентльмена.
— Сер Генрі Баскервіль, — відрекомендував його доктор Мортімер.
— Так, — підтвердив той, — і найдивніше тут те, містере Шерлоку Холмсе, що якби мій друг уранці не запропонував піти до вас, я прийшов би з власної волі. Я чув, ніби ви вмієте розгадувати всілякі загадки, а я саме зіткнувся нині з однією з них і ніяк не можу дати їй ради.
— Прошу сідати, сер Генрі. Як я зрозумів, з вами в Лондоні сталося щось незвичайне?
— Нічого такого, містере Холмсе. Хтось, мабуть, пожартував. Сьогодні вранці я одержав цей лист, — якщо його можна назвати листом.
Він поклав на стіл конверт, і всі ми схилились над ним. То був звичайнісінький сірий конверт. Адресу — «Серу Генрі Баскервілю, готель «Нортумберленд» — було написано великими друкованими літерами; на штемпелі стояло «Черинґ-Крос» і дата — учорашній вечір.
— Хто-небудь знав, що ви зупинитеся в готелі «Нортумберленд»? — спитав Холмс, поглянувши на нашого відвідувача.
— Ніхто й гадки такої не мав. Я вирішив зупинитись там лише після того, як зустрів доктора Мортімера.