Акротірський шпигун
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Дятленко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Акротірський шпигун». Краткое содержание книги:
Оповідання «Акротірський шпигун» — другий твір письменника, який видається українською мовою.
Дія оповідання відбувається на острові Кіпр восени 1956 року. Англо-французькі імперіалісти готують напад на Єгипет. На Кіпрі в суворій таємниці концентруються їх війська. Але секретні відомості про ці приготування регулярно потрапляють до єгипетського командування. Хто їх передає? Англійський офіцер Роджер Андерсон дістає завдання викрити шпигуна. Він починає стежити за підозрілим «археологом», який веде розкопки в районі військового аеродрому Акротірі, Переживши разом з героєм твору ряд цікавих пригод, читач приходить до зовсім несподіваної розв'язки. Акротірським шпигуном виявляється… Та про це ви дізнаєтесь, прочитавши оповідання.
Автор вводить читача в гнітючу і в той же час хвилюючу атмосферу Суецького конфлікту, проливає світло на діяльність імперіалістичної розвідки на Близькому і Середньому Сході, показує незламну волю пригноблених народів до боротьби з колонізаторами.
Побачивши Вальполя таким роздратованим, я ледве стримався від зауваження, що він необачно забув і над своєю траншеєю поставити великий щит з написом «Сполучені Штати Америки»; адже не було сумніву в тому, що це зробили місцеві повстанці, які, певно, подумали, що тут має бути закладений фундамент нового військового об'єкту. Між іншим, у мене в голові промайнула думка, що він і сам міг бути винуватцем цієї диверсії… Однак я одразу ж відкинув це припущення, бо його обурення, безсумнівно, було справжнім.
— Сподіваюсь, сер, — сказав я співчутливо, — що вони не пошкодили хоча б тих цінностей, які ще не розкопані.
— Звичайно, ні, — з досадою відповів він. — Але ж скільки часу мине, поки мої люди викидають усю цю нечисть. А ми тимчасом станемо схожі на замазур!
— Шкода, — сказала міс Ругон, — але о третій годині мені знову треба бути в Нікозії: верховний комісар влаштовує прес-конференцію.
— Мені дуже прикро, що так розчарував вас, — пробурчав Вальполь, до якого нарешті повернулося самовладання.
— Я хоч скупаюся тут, — вигукнула наша супутниця й побігла до машини, щоб переодягтися.
— Озеро на тому боці, — кинув їй Вальполь навздогін.
Коли ми вийшли на другий бік горба (обидва турки в цей час уже взялися за роботу), я побачив обрамлене карликовими кедрами чарівне блакитно-зелене озеро, а трохи далі на захід — англійський аеродром Акротірі. Добре було видно довжелезні жовто-сірі ангари, аеродромний флюгер метеорологічної станції у вигляді смугастого біло-червоного мішка й опуклу ґратчасту антену радара. З аеродрому долинав пронизливий рев моторів.
— Хочете глянути? — спитав Вальполь, послужливо подаючи мені сильний бінокль, що невідомо звідки взявся в його руках.
У бінокль я побачив на передньому плані цілу ескадрилью вишикуваних у строгому порядку легких реактивних бомбардувальників типу «Канберра В-2». За ними на паралельних злітних доріжках стартували три реактивні винищувачі «Джевелен», що можуть літати в будь-яку погоду; збоку, перед ангарами, стояло кілька чотиримоторних транспортних літаків «Беверлі». Низько над землею мерехтіло розжарене повітря, і через це картина дещо розпливалася; і все ж я легко зміг прочитати умовні літери й цифри на фюзеляжах машин…
У мене аж пересохло в роті. Справді — це ж був ідеальний пункт для спостереження за аеродромом; і ніби навмисне Вальполь якраз тут розшукував експонати кіпрської старовини — але чи знайшов він їх?
— Вам часом не заважає той шум? — спитав я його, аби чимсь порушити мовчанку.
— До цього звикнути не важко, — відповів він.
Перший винищувач з гуркотом пролетів над нами; я побачив на кінцях дельтоподібних крил розпізнавальні знаки — блакитно-біло-червоні кола, а ближче до фюзеляжу — умовні літери й цифри: Т 309… Для фахівця цього було досить, щоб визначити, до якої ескадрильї належить літак, його призначення й мету польоту. Я, між іншим, подумав про те, що, очевидно, хтось із пілотів помітив, як Вальполь стежив за аеродромом, і доповів контррозвідці штабу повітряних сил на Середньому Сході. Звичайно, не всі уявляють, які подробиці можна побачити з повітря. Але й за допомогою кількох звичайних учбових фотознімків з літака неважко було виявити спостережний пункт Вальполя.
Міс Ругон пробігла повз нас і зникла за кедрами; в ту ж мить ми почули, як вона стрибнула в воду.
Оскільки ці мої спогади стосуються досить серйозних речей і пишуться не для якогось пустого ілюстрованого журналу, я не буду змальовувати вам її вигляд у купальному костюмі. Але приклад її заохотив і мене — я обливався потом від немилосердної спеки, тому сказав Вальполю:
— Я теж захопив з собою труси і, якщо ви нічого не маєте проти, освіжуся трохи.
Я спитав його просто з ввічливості, бо Вальполь не був власником цього мальовничого озера та й не мав підстав ображатися, якби я лишив його на кілька хвилин з тими турками. Проте я помилився: Вальполе сприйняв це несхвально.
— Мабуть, уже не варто, містер Андерсон, — коротко заперечив він, прикусивши губу. — Я пропоную повертатися назад. Як тільки прийде міс Ругон, ми поїдемо звідси — сьогодні нам тут нема чого робити.
Повернувшись додому, я ліг на канапі й почав підводити підсумки дня. З певністю можна було сказати тільки одне: великих успіхів не було. Я все ще не знав, хто такий насправді Натан Ф. Вальполь; весь час вагався в своїх припущеннях, а про якісь там підстави для його арешту нічого було й говорити.
Чи займався він взагалі шпигунством? Деякі факти, як-от вибір місця для розкопок, його чудовий бінокль, говорили за, але більшість — проти. Там, на горбі, коли він побачив зруйновану траншею, його охопив справжній гнів. Якби він копався там лише для того, щоб замилити очі контррозвідці, то навряд чи розійшовся б так. Невже він сам зруйнував траншею?