Капітани піску. Габрієла

Почувся гомін людських голосів. Це повернулася групка з чотирьох хлопців. Їхня розмова порушила нічну тишу, що вже запанувала в пакгаузі. Безногий здригнувся і тихо засміявся за спиною у Тички. Тичка все ще молиться, і Безногий, знизавши плечима, вирішує відкласти до ранку розмову про капелюхи. Спати йому не хочеться, він підходить до групки хлопців, просить сигарету і, поки закурює, жартує з приводу їхніх хвалькуватих оповідок про свої походеньки:

— Так я й повірю, щоб такі шмаркачі могли мати справу з жінкою!

Хлопці обурилися:

— Не говори дурниць! Якщо хочеш переконатися, ходімо завтра з нами. Побачиш, яка це краля.

Безногий зневажливо засміявся. Кіт ще не спав, збираючись, як завжди, об одинадцятій годині йти в місто. Це був найелегантніший член банди. Коли він, білий і рожевий, прийшов до капітанів піску, його спробував підкорити Гульвіса. Але Кіт виявився не маминим синком, як сподівався Гульвіса, а вже битим жаком. Він перейшов з банди «індіанські безпритульники», яка мешкала під мостами Аракажу. До Баїї він приїхав на поїзді зайцем і добре знав життя безпритульних дітей. У той час йому йшов чотирнадцятий рік. Тому він скоро зрозумів, чому перед ним запобігає Гульвіса, кремезний негарний мулат, чому частує його сигаретами, ділиться з ним вечерею й бігає з ним по місту. Якось вони разом украли пару нових черевиків, виставлених на порозі одного дому в Байша дос Сапатейрос. Гульвіса сказав:

— Я знаю, де їх продати.

Кіт позирнув на свої стоптані шкарбани:

— А може, залишити їх мені? Мої вже каші просять…