Волонтери. Мобілізація добра
- Автор: Карпа Ирена Игоревна, Роздобудько Ирен Витальевна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-8777-1
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Волонтери. Мобілізація добра». Краткое содержание книги:
До книжки увійшли твори відомих українських авторів: С. Жадана, І. Карпи, М. Кідрука, Г. Вдовиченко, Л. Денисенко, І. Роздобудько, І. Славинської, Г. Шиян, А. Любки, К. Бабкіної.
«Усі, хто волонтерить, так чи інакше пропускають той біль світу через себе. Вроджена емпатія? Пристрасть до самопожертви? Бажання робити світ кращим у будь-який спосіб, бо так навчилися в дитячих книжках і героїчних фільмах? Хтозна. Достеменно одне — вони ніколи не стоять осторонь. Розгрібаючи найгірші, найбільш стресові ситуації, самі залишаються притомними. Що допомагає їм вижити?» (І. Карпа).
Ця книга — про звичайних людей поруч із нами, які іноді здаються справжніми атлантами, на чиїх плечах тримається наш світ. Тих, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, біженців, з ранку до вечора шукаючи можливості для допомоги: збирає гроші на ліки, надає притулок тим, хто залишив рідні домівки, годує, напуває, зігріває… Це волонтери. Мирні воїни світла. Строкатий килим із віршів, есеїв і щемливих оповідань найкращих українських авторів змусить задуматися над цим феноменальним явищем та, мабуть (хто знає), зважитися на власний крок.
— Андрія врятував Хірург і велике кохання, — говорить Світлана.
Над ліжком Андрія, між дитячими малюнками — портрет повненької білявки з двома дівчатками. Сім’я.
— З Андрієм зараз брат, а потім знову дружина приїде, у цій сім’ї своїх не кидають, — це Світлана вже по дорозі до «офісу». — А є такі випадки... хай Бог милує... Скажи, Марино?
Марина киває. Були у госпіталі хлопці з обома перебитими руками, і траплялося таке, що дружина приїжджала раз на два місяці, посиділа поруч, навіть на тумбочці не поприбирала — забралася й поїхала. А хлопцю без допомоги ніяк. Його товариші по палаті в туалет водять. Він не може себе обслуговувати, навіть сам води напитися не в змозі...
— А ще трапляється, що родичі пораненого користуються його грошима, — докидає Світлана. — Ми організовуємо збирання коштів на лікування, протезування, аж раптом помічаємо: дружина дістається до госпіталя лише на таксі, у гарному новому вбранні приходить, хоча приїхала гола-боса. Є й такі... Одні останнє віддають, інші сподіваються, що за них хтось усе зробить...
Мало не забула, для чого шукала Світлану: мені потрібні координати волонтерів, які шиють «розгрузки». Це слово ще кілька місяців тому мало зовсім інше значення. Принаймні для більшості. А тепер хто ж не знає: «розгрузка» — це військовий спецодяг, розвантажувальний жилет з багатьма кишенями та петлями для необхідних речей. Можна купити за грубі гроші, а можна й пошити — і тут волонтери не пасуть задніх, шиють самі. Записую номер телефону.
В офісі на прохідній пахне смаженою цибулею та свіжою випічкою: дівчата розрізають на кавальчики величезний гарячий пиріг з капустою. Приніс чоловік, сказав: теща спекла. Повертаємось у корпус із розкладеними в маленькі пакети шматочками. Безрозмірний пиріг — вистачає і хлопцям, і медсестрам, і волонтерам. Запах розбурхує голод, за цілий день ми нічого не їли і навіть не хотіли. Тепер розумієш, каже Марина, чому я схудла за останні місяці?..
Новий день — інша пісня. І у Вадима репертуар змінився, і настрій у багатьох. Олександр нині не в настрої, але виду не подає. Тільки говорить й говорить, тамуючи біль. Йому цього тижня зробили операцію, начебто останню — вставили металеву пластину у стегнову кістку. І він раз у раз замовкає, стиха постогнує. Після уколу знеболювального відживає, усміхається медсестрі, береться розповідати, як працював водієм, ганяв вантажівки на великі відстані. Курив по дві пачки на добу. Одну цигарку викурює — по наступну тягнеться. Страшенно смалив. Часу на дорогу давали обмаль, немов автомат програмували на певне завдання: наче ти не людина і тобі не потрібні ні сон, ні їжа, ні зупинки час від часу. А з оформленням супроводжувальних паперів усе навпаки — тягнули, душу вимотували, змушували чекати годину, дві... Щоб не заснути за кермом, Сашко припікав собі шкіру між великим і вказівним на лівій руці: біль закемарити не давав.
Після того як остаточно прийшов до тями у реанімації, зробив відкриття — не перебиті ноги, а той безперечний факт, що він кілька днів не курив. І не відчував жодного бажання! Хлопці курили навіть на ліжку, бо ходити не могли, а він нюшив повітря й не міг второпати: як так? чому його, затятого курця, не тягне до цигарки? Дивна історія, він так і не знайшов їй пояснення.
Біля Андрія, за здоров’я якого ми пили червоне сухе, тепер дружина, я її одразу впізнаю, вона така сама, як на фото біля його ліжка. Волонтер Тетяна (не та, що на прохідній, інша) цього дня знову привезла спеціальні чохли на поранені ру- ки-ноги. Кілька днів тому знімала мірки, і от уже волонтери їх пошили. Славік застібає блискавки на чохлі, нога з апаратом Ілізарова ховається в одежину, зсередини флісову, зовні — з вологовідштовхувальної тканини. «Тепер можна й на вулицю!» — радіє Славік. Тетяна обміряє руку Яна, він матиме обнову за кілька днів. Доведеться апарат на руці ще не один тиждень носити, але це нічого, каже Ян, він знає, як розробляти м’язи та сухожилля. «Колись на шахті сильно травмував пальці лівої руки, а тоді поступово розпрацював їх. І цю руку розпрацюю».
— Ви волонтер? — запитує мене чоловік у коридорі, когось провідати прийшов.