Гробниця

Щоб потішити його марнославство, Маргарита скромно вдяглася в пурпурову муарову сукню зі сріблястою облямівкою та намистинами. Повненькі руки й широкі стегна вигідно підкреслювали її тонкий стан і привертали до нього пильну увагу. Комірець був високим, і за ним лише прозирала вузенька смужка оголеного тіла, але від цього звабливість Маргарита лише посилювалась. Її чорне волосся було елегантно скручене в шиньйон із кількома фіолетовими перами, що якнайповніше підкреслювало красу її тонкої білої шиї. А дивовижність ясних карих очей відтінювалася прекрасним кольором обличчя.

Усі знуджені матрони та манірно-бундючні дружини, що були присутні в ресторані, витріщилися на Маргариту з подивом та неприязню, тим паче, що вона була не дівчиною в розквіті молодості, а жінкою сорока п’яти років. Поєднання вроди, прекрасної фігури й відсутності обручки на руці явно ображало їхнє почуття пристойності та справедливості. Чи варто було афішувати свій любовний зв’язок у такому місці, як «Вуазен»?

Власник ресторану, такий само сивочолий і статечний, як і відвідувачі, хутко рушив привітати Жоржа, вигулькнувши з-за двох дам, що сиділи за першим столиком. То були Сцилла й Харибда, без чийого благословення до цього кулінарного закладу не входила жодна душа. Генерал Дюпон був давнім завсідником, який замовляв найкраще шампанське й давав щедрі чайові. Утім, останнім часом він чомусь нечасто заходив до «Вуазену», і власник, напевне, боявся, що втратив свого клієнта, котрий став тепер відвідувати кафе «Пілар» або кафе «Англе».

— Мосьє, як приємно бачити вас ізнову! А ми вже були подумали, що вас призначили на закордонну посаду.

Жорж страшенно знітився та явно не знав, що сказати. Який же він простодушний, — подумала Маргарита, хоча не можна було сказати, що ця його риса була їй не до вподоби. Жорж мав кращі манери й був щедріший та відвертіший за більшість тих чоловіків, яких їй довелося знати раніше.

— У цьому повністю моя провина, — відповіла вона, кинувши на хазяїна грайливий погляд з-під своїх довгих він. — Бо це я тримала його при собі.

Власник ресторану розсміявся й клацнув пальцями. Поки гардеробник брав у Маргарити плащ, а в Жоржа — палицю, чоловіки обмінялися милощами, поговоривши про погоду та ситуацію в Алжирі. Вони обговорили також свіжі чутки про антипрусську демонстрацію. Маргарита ж на мить відволіклася й дала волю своїм думкам. Озирнувшись, вона помітила знаменитий стіл-вітрину з першокласними фруктами. Звісно, полуниці вже відійшли, та й узагалі, Жорж не любив засиджуватися допізна, тож навряд чи він схоче залишитись до того часу, коли подаватимуть десерт.