У череві дракона

На Уралі, коли мене туди перевели, відбував покарання мій друг, російський поет з Умані Віктор Некіпєлов, з яким я був знайомий ще до арешту. Він лежав у санчастині і, як мені сказали, в дуже тяжкому стані. Я відвідав його. Віктор не знаходив собі місця від болю (у нього було якесь урологічне захворювання). „Миколо, рятуй, — сказав мені, — я помираю“. Я, звичайно, пішов до начальника. Потрібен, кажу, уролог для Нєкіпелова. А він мені: „Нет уролога. У нас єсть свой врач, он знает, что делать“. А тим лікарем був хлопчисько, який тільки-но закінчив медичний заклад. Він робив не те, що треба, а те, що веліло начальство. Я почав наполягати. Це геть вивело йото з рівноваги: „Вы что, приехали сюда указывать, что нам делать?“

Тоді я вийшов, зустрів Алтуняна та й кажу: „Знаєш що, Генріху, давай закличемо до страйку“. А ми там одне одного знали. Там сиділи хлопці з нашої Гельсинкської групи, з Москви були. Застрайкували. Виробництво зупинилося. Десять днів цехи, де виробляли деталі до електричних прасок, були порожніми. Уролога таки привезли, Віктора тоді ми врятували, а нас з Алтуняном знову запакували в ШІЗО. Забув сказати, що разом з урологом приїхала й медична комісія, яка позбавила мене II групи інвалідності, перевівши в III. „Ви потеряли право именоваться инвалидом войны II группы“, — сказав мені начальник.

Мене перевели на важку фізичну роботу, і було вже не до писань. Хоча писати мені й не забороняли, але все написане відбирали».

Як бачимо, для написання роману Миколі Руденку не потрібно було видумувати ні героїв, ні колізій.

У «Силі Моносу» є, сказати б, усі атрибути високоякісного художнього твору: динамічний сюжет, майстерно виписані колоритні постаті дійових осіб, іскрометні, глибокі за змістом діалоги, які ведуть люди інтелектуальні, впливові в наукових державних колах. Він захоплює з перших сторінок, але дуже скоро стає зрозумілим: аби встигнути за думкою героїв (принаймні тих, які й рухають сюжет), почуватися на рівні їхнього мислення, слід напружити власний інтелект: деякі рядки доводиться перечитувати двічі чи й більше, а потім і взяти ручку та папір, щоб записати фізичні формули і вдуматися в них. Бо це таки в основі своїй річ наукова, а великі істини осягаються нелегко.

Мабуть, ніхто з нинішніх читачів «Сили Моносу» не пригадає іншого художнього твору, де були б фізичні формули. І це не ті формули, що, буває, беруться з товстих монографій визнаних наукових світил і вводяться в художній твір для наукового антуражу. Це оригінальні формули, крім роману, їх немає більш ніде. Вони вказують шлях до того, як заглянути за межу, де вичерпується сучасна фізика і вступає в права те, що йде після неї, тобто метафізика. А останньої радянська наука не визнавала. Отже, формули Миколи Руденка — то не довільний набір цифр і латинських літер, це відкриті ним і коротко записані космічні закони світобудови. Це свого часу підтвердив американський фізик-теоретик, професор Стенфордського університету Роман Татчин. Ознайомившись із рукописом, він написав автору: «Перевіривши ваші рівняння, я бачу, що вони справді правильні. Додавши ще пару ліній, я дійшов до ще двох сталих. Потрібно вам знати, що ті дві сталі є добре знані в сучасній ядерній фізиці, вони називаються „довжина Планка“ і „маса Планка“.