Чорний Загін
- Автор: Кук Глен Чарльз
- Серия: Хроніки Чорного загону #1
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: ПоліГНОТ
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорний Загін». Краткое содержание книги:
Перша книга з класичної вже серії темного фентезі Хроніки Чорного загону.
Капітан лежав на ліжку, закинувши руки за голову і втупившись в стелю. Самотня свічка кволо освітлювала кімнату.
-- Форвалака в Бастіоні. Я бачив, як вона перелізла через стіну, -- пропищав я тонким, як в Гобліна, голосом.
Він фиркнув.
-- Чув, що я сказав?
-- Та чув, Док. Забирайся. Дай мені спокій.
-- Слухаюсь, сер.
Зрозуміло. Щось його гризло. Я відступив до дверей…
Пролунав довгий, пронизливий і безнадійний крик, який раптово обірвався. Він донісся з апартаментів Синдика. Я витягнув меч, вибіг крізь двері й… налетів на Красунчика. Красунчик впав. Я стояв над ним і тупо намагався збагнути, чому він повернувся так швидко.
-- Ходи сюди, -- наказав Капітан. – Хочеш, щоб тебе вбили?
З апартаментів Синдика пролунали нові крики. Смерть не перебирала.
Я затягнув Красунчика в кімнату. Разом ми закрили й забарикадували двері. Я стояв, спершись на двері спиною, закривши очі й важко дихаючи. Можливо це тільки моя уява, але мені здалося, що я почув гарчання, коли щось тихо пройшло повз нас.
-- Що далі? – запитав Красунчик. Він побілів як полотно. Руки в нього тремтіли.
Капітан закінчив шкрябати листа. Вручив його Красунчикові.
-- Далі ти ще раз підеш туди.
***
Хтось грюкнув у двері.
-- Чого треба? – гаркнув Капітан.
Обізвався голос, приглушений грубими дошками.
-- Це – Одноокий, -- сказав я.
-- Відчиняй.
Я відчинив. В кімнату проштовхнулися Одноокий, Там-там, Гоблін, Мовчун та ще з десяток інших. Враз стало душно і тісно.
-- Людина-леопард вже в Бастіоні, Капітане, -- сказав Там-там. Він забув постукати в барабан, який понуро висів у нього на стегні.
Ще один крик з апартаментів Синдика. Отже, моя уява таки підманула мене.
-- Що нам робити? – запитав Одноокий. Коротун з темною, зморщеною шкірою, не вищий за свого брата, одержимий дивним почуттям гумору. Одноокий був на рік старший за Там-тама, але в їхньому віці вже ніхто не зважав на це. Якщо вірити Літописам, обом було понад сотню років. Він був переляканий. Там-там був на межі нервового зриву. Гоблін та Мовчун також тремтіли.
-- Воно переб’є нас одного за одним.
-- Його можна вбити?
-- Вони майже непереможні, Капітане.
-- Їх можна вбити? – в голосі Капітана забриніли сталеві нотки. Йому теж було страшно.
-- Так, -- визнав Одноокий. Видавалося, що він трохи менше переляканий, ніж Там-там. – Всіх можна порішити. Навіть ту істоту на чорному кораблі. Але ця погань сильна, швидка та розумна. Зброя тут не допоможе. Чари трохи кращі, хоча з них теж пожитку мало.
Раніше ніколи я не чув, щоб він признав, що чогось не може.
-- Досить балачок, -- гаркнув Капітан. – Пора діяти.
Він був скритний, наш командир, але зараз ми бачили його наскрізь. Він переніс на форвалаку лють та невдоволення від безвихідної ситуації. Там-там і Одноокий почали палко протестувати.
-- Ви думали про це відтоді, як довідалися, що ця тварюка на волі, -- обірвав Капітан. – І вирішили що робити, якщо до цього дійде діло Беремося до роботи.
Ще один крик.
-- В Паперовій Вежі зараз бойня, -- пробурмотав я. – Ця тварюка пожирає там всіх по черзі.
На мить мені здалося, що навіть Мовчун почне протестувати. Капітан почепив зброю.
-- Сірник, збирай людей. Заблокуйте всі виходи з Паперової Вежі. Елмо, вибери найкращих воїнів з алебардами і арбалетами. Стріли змастити отрутою.
Пролетіло двадцять хвилин. Я втратив лік крикам. Забув про все, крім чимраз більшої тривоги і запитання, чому форвалака напала на Бастіон? Чому вона вперто продовжувала своє полювання? Нею керувало щось значно більше ніж голод.
Легат натякнув, що форвалака стане йому в пригоді. Для чого?Для цього? Навіщо ми погодилися співпрацювати з кимось здатним на таке?
Чотири маги спільно створили заклинання, яке рухалося перед нами. Здавалося, саме повітря потріскувало блакитними іскрами. Позаду йшли воїни з алебардами. Їх прикривали арбалетники. За ними ще з десяток людей увійшли в апартаменти Синдика.
Нас чекало розчарування. В передпокої Паперової Вежі панував цілковитий спокій.
-- Воно вгорі, -- сказав Одноокий.
Капітан повернувся в бік коридору за нами.
-- Сірник, заводь своїх людей.
Він мав намір просуватися вперед кімната за кімнатою, відрізаючи всі шляхи відступу, крім одного. Одноокому і Там-таму цей план не подобався. Вони твердили, що загнана в кут потвора стане ще небезпечнішою. Вже кілька хвилин не було чути жодних криків. Нас оточила зловісна тиша.