Дім у Бейтінг Голлов
- Автор: Махно Василь
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-162-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім у Бейтінг Голлов». Краткое содержание книги:
На четвертому поверсі північного крила однокімнатну квартиру винаймала Надія з Івано-Франківщини: близько сороківки, приземиста, з сильними руками, бо перемила половину хасидського Боро-парку.
- Та коза з Чьорчь казала, що має якусь польку на Ґринпойнті...
- І шо?
- Ну казала, що за п’ять штук полька зробить фіктивний шлюб...
- П’ять штук... Ого!
- Диви, китайози знову дивляться бойовик.
- Брус Лі?
- А я їх не розрізняю.
- Краще би порно хоч раз принесли.
- Яке порно, баран? У них діти.
Таку розмову можна було підслухати в будинку із замальованим вензелем у квартирі, яку винаймали двоє чоловіків - Ґеник і Зеник - на останньому, четвертому поверсі. Вони поселилися тут кілька місяців тому, давши суперові кілька сотень наперед, щоби той притримав це помешкання, поки вони звалять зі свого напівпідвального. І протягом кількох годин перенесли свої речі у торбах та рюкзаках.
Оглянувши нову порожню квартиру, побачили, що попередній її пожилець залишив для них свій напівспортивний велосипед, білий комод із набитими електронікою шухлядами та кілька бляшанок пива у холодильнику. «Поспішав, пацан», - зробив висновок Ґеник, стоячи посеред великої кімнати, що пахла попереднім мешканцем і тарганами. Потім Ґеників здогад підтвердив і супер, шістдесятидворічний ленінградець Коля, який зайшов до нових квартирантів перевірити, як вони облаштувались, і віддати ключі. Зі слів Колі - той пацан не платив протягом півроку, але ж узимку його не викинеш, тому чекали до весни, а пацан не дурень: змився. Зеник, Ґеників руммейт, щоби відвести від них будь-яку підозру і як запоруку того, що вони тут не тимчасово, запропонував суперові випити пива. Діставши з холодильника «Бадвайзер», він випалив свій улюблений тост - за хєр з нами і хрєн з ними - і перший відхилив металевий язичок бляшанки. Супер, нахвалюючи саме цю квартиру, як перевагу вказав на кухонне вікно:
- Поки не маєте телевізора, можна буде дивитися у китайців.
- А звук? - поцікавився Зеник.
- Німе кіно, пацани. Едік, який тут жив до вас, завжди дивився китайські фільми на халяву.
Прощаючись, уже на порозі, Коля, показуючи на сусідню квартиру, попередив, що сусідський син -наркоша і спить на сходах. Батьки його додому не впускають, тому потрібно переступити і не боятися.
Відколи Ґеник із Зеником переселилися, минуло спекотливе бруклінське літо і прийшла осінь. Щоранку вони вставали і кудись ішли. Ґеник поспішав на Тринадцяту до овочевої крамниці: він працював у хасида Дейвіда. В принципі, робота була неважка - Ґеник цілий день розкладав овочі, вибирав гнилі, а коли хасид відлучався на обід, до гнилих докидав якісні -й у вечері забирав додому. З Ґеником працювали касир Педро і поляк Лєшек. Поляк був на тому ж становищі, що й Ґеник, але він працював у хасида давно. Хасид сидів цілий день на високому дерев’яному стільці й спостерігав за покупцями та своїми робітниками. Інколи, після телефонної розмови, він давав вказівку, кому повезти делівері. Ґеник брав тоді хендтрок, бо Лєшеку це було в падло, навантажував його паперовими пачками і розвозив замовлення за адресами. Отримував чайові й повертався до крамниці. Педро і Лєшек щотижня після завершення шабасу відчиняли крамницю о десятій вечора і цілу ніч були самі. Зранку, в понеділок, приходив власник-хасид, перераховував нічну виручку, розпитував про покупців, а потім ішов у невеличку каптьорку і передивлявся відео. Ґеник з’являвся у понеділок зранку, коли Дейвід уже сидів на своєму стільці у білій сорочці, з-під якої висіли френзлі талесу, і читав молитовні книжки. Дейвід із Ґеником взагалі не розмовляв, бо Ґеник не петрав по-англійському, всі розпорядження для Ґеника він передавав через Лєшека.