Великий льох (Містерія)

А мене, мої сестрички, За те не впустили, Що цареві московському Коня напоїла В Батурині, як він їхав В Москву із Полтави. Я була ще недолітком, Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила, І малого, і старого В Сейму потопила. Я меж трупами валялась У самих палатах Мазепиних… Коло мене І сестра, і мати Зарізані, обнявшися, Зо мною лежали; І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої. Що вже я просила Московського копитана, Щоб і мене вбили. Ні, не вбили, а пустили Москалям на грище! Насилу я сховалася На тім пожарищі. Одна тілько й осталася В Батурині хата! І в тій хаті поставили Царя ночувати, Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою До хатини… а він мені Махає рукою. Каже коня напоїти, А я й напоїла! Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила! Ледве я дійшла до хати, На порозі впала. А назавтра, як цар вийшов, Мене поховала Та бабуся, що осталась На тій пожарині, Та ще й мене привітала В безверхій хатині. А назавтра й вона вмерла Й зотліла у хаті, Бо нікому в Батурині Було поховати. Уже й хату розкидали І сволок з словами На угілля попалили!.. А я над ярами І степами козацькими І досі літаю! І за що мене карають, Я й сама не знаю! Мабуть, за те, що всякому Служила, годила… Що цареві московському Коня напоїла!..